Я вже давно не маленька дівчинка. Мені 33 роки і я заміжня жінка з двома дітками. На перший погляд, нічого особливого. Діти як діти… Чоловік як чоловік. Тільки постійні відрядження коханого мене трохи тривожать, але той запевняє, що я марно переймаюся. Перечити сильно не можу, бо коханий – єдиний, хто приносить гроші у нашій сім’ї. У нас і так суцільні борги та кредити.
Напевне, з усіх персонажів нашої сім’ї, найпроблемнішою є саме я. Чоловік у мене педант, а я страшенна грязнуля. Зрештою, вплинули на нас різні манери виховання. Я виросла в сім’ї, де чистота була не на першому місці, а коханий зростав біля дуже прискіпливої свекрухи. До нас у гості вона, до речі не заходить. Каже, що терпіти безлад у нашому домі не може. Я особливо не наполягаю, бо розумію, що господиня із мене така собі. Хоча я стараюся готувати, за дітьми стежити. Але все має бути під пильним контролем чоловіка. Адже коли його немає, я можу так загадити квартиру за кілька днів, що потім ледве відмиваю той бруд.
Порядку у мене ідеального ніколи й не було. Не можу розібрати завал на кухні ось уже два місяці. Думаю, що все це через мій дивний стан. Останнім часом я перебуваю в жахливому настрої, на дітей кричу, шльопаю не по справі, прибираюсь рідко, на вулицю не виходжу тижнями, просто лежу і лаю себе за те, що я погана мати.
До того ж маю проблеми з фігурою. Але ніяк не можу почати худнути. Через це не хочу нікого бачити, ні з ким говорити й нічого робити. Мені імпонує тільки спокій. От лежала б біля телевізора вічність. Розумію, що це не дуже нормально, намагаюся змусити щось зробити, але стає тільки гірше з кожним місяцем, роком. Ще у мене великий страх, що я стану як моя мама (у неї вдома неймовірний свинарник).
Останнім часом думала навіть над тим, що це якась дивна хвороба. Спадкова, можливо.
Хоч вам і здається, що я жаліюся даремно, мовляв, треба просто встати і почати щось змінювати. Але мені це не під силу. Відчуваю постійний страх та тривогу. А все, на що вистачає сил – ганити себе за те, яка я погана. Розумію, що жити так не можна. Але й виходу знайти не можу. Раптом у когось було щось подібне? Як порадите мені вчинити?
Що думаєте про випадок жінки?
На що це схоже?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!