Мої батьки родом з одного села. Раніше я думала, що це дуже зручно і весело: куди не зайдеш – скрізь родичі. А потім я виросла і зрозуміла, що це справжнісінький жах…
Зараз мені 56 років, я вже тричі мама і двічі бабуся. Але все одно знаходяться люди, які намагаються вказувати, як я маю жити і що робити.
Прикра ситуація сталась кілька тижнів тому: у якоїсь там тітки, яку я навіть не знала, був День народження. Звісно, як це в нас годиться, запросила вона на святкування все село.
– Ніно, тільки ж не забудь прийти! У суботу, на п’яту вечора. Тітка Люда дуже чекає! – зателефонувала мені мама напередодні.
– Мамо, я не прийду. У мене є свої справи, які вирішити потрібно. Якщо дуже треба – пізніше зайду й окремо привітаю, – чітко відповіла я.
– Добре, чекаємо тебе! – сказала мама, але я цьому вже не надала значення. Дуже даремно, як виявилось.
У суботу в мене був прийом у лікаря. Я не знала, на скільки він затягнеться, тому всі плани на цей день скасувала.
І от уявіть собі ситуацію: сиджу я в лікаря, мені проводять огляд і тут починає дзвонити мій телефон. Раз я скинула дзвінок, другий, третій… 
– Дайте вже нарешті відповідь, бо так я вас оглядати не зможу, – ввічливо, наскільки це можливо, попросив мене лікар.
– Нінко, ти де лазиш? Нам уже ковбасу домашню подали, тільки тебе всі й чекають! – кричала мені в слухавку тітка Люда.
Така мене злість взяла, що й словами не описати! Я ж чітко дала всім зрозуміти, що нікуди йти не збираюсь. Хіба в цих словах могло бути щось незрозуміле?
Розмову з тіткою я завершила дуже швидко, червоніючи та вибачаючись перед лікарем. Але на цьому мої пригоди не закінчились… Скільки я вислухала від мами за те, що пообіцяла прийти і не прийшла! Тільки мене, бачте, усі чекали так довго. І я, як виявилось, зіпсувала усім свято.
Та тітка навіть не знає, хто я і як виглядаю, а такого на тому святі наплела, що я все й вислухати не змогла! Спочатку я хотіла, як і обіцяла, зайти та привітати її окремо. А тепер дуже сумніваюсь… Якщо вона мене просто так перед усіма родичами брудом поливає, то може нехай воно вже так і буде? Виправдовуватись перед кимось у мене бажання немає. Я вже не маленька дівчинка, щоб хтось смів мене за щось соромити.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як тут краще зробити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!