Минулого року мені стукнуло 50 років. Але щасливою я себе точно не могла назвати.
Діти виросли, вилетіли з родинного гнізда, а я ніяк не могла звикнути до самотності, яка переслідувала мене постійно, відколи помер мій чоловік.
Важко мені було без нього, я розуміла, що потрібна своїм дітям, онукам, але іноді мені здавалося, що я сама-самісінька в цьому світі.
– Лесю, ну що тебе тримає в Україні? Діти вже давно дорослі, в них своє життя. Їдьмо зі мною за кордон на заробітки?
– Що я там забула?
– Як це що? Обстановку зміниш, грошей для внучат заробиш. Сама казала, що Алінка хоче на балет ходити, а це недешеве задоволення.
– Ну, може, ти й права. А куди їхати то треба?!
Так я і опинилася в Італії. Погодилася доглядати за чоловіком, який, на превелике нещастя, потрапив в аварію і втратив здатність ходити.
Франко видався мені дуже привабливим і приємним чоловіком, який ніяк не міг змиритися з тим, що тепер живе в інвалідному візку і приречений на самотність.
Якось ми так з ним зговорилися одного вечора, що я й сама не спам’яталася, як опинилася в його ліжку.
Одним разом це не закінчилося. Наші нічні побачення відбувалися на регулярній основі. Я відчувала, що Франко в мене закохується, і ці почуття були взаємними.
Він бачив мою щирість, мою безкорисливість і наївність — таких жінок він ніколи раніше не зустрічав.
– Ти знаєш, Лесю, усім від мене були потрібні тільки гроші, а ти зовсім не така. Ти інша.
Мене й справді не цікавили статки Франко. Я отримувала свою зарплатню, яку в майже повному обсязі відправляла дітям та онукам. Мені більшого й не треба…
Я тішилася своєму службовому роману, але й гадки не мала, чим для мене обернеться ця інтрижка…
Таке уявити собі складно, але я завагітніла! В 51 рік дізнатися, що носиш дитину під серцем — це ще той сюрприз…
Розповіла про все Франко, боялася, що він на мене розгнівається, але він тільки зрадів. Тепер слізно благає, щоб я залишила малюка, обіцяє, що буде мене забезпечувати усім необхідним.
Але ж ми вже зовсім не молоді! Що скажуть наші діти? Соромно їм навіть в очі поглянути буде…
Що тепер робити — гадки не маю… Люди добрі, порадьте.
Команда “Пошепки” вдячна читачці, яка поділилася з нами такою відвертою історією. Сподіваємося, що наші підписники зможуть написати в коментарях кілька слів, які допоможуть Лесі прийняти правильне рішення, про яке потім не доведеться шкодувати.
Як би ви вчинили, якби опинилися на місці жінки?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!