Коли нам всього рік – ми хочемо до мами на ручки та теплого молочка.
Коли нам п’ять – хочемо світ пізнавати, багато гратися й бігати.
В десять – гарних іграшок, смачного морозива і поганяти на велосипеді.
Коли нам п’ятнадцять – тоді хочемо всім подобатися, якнайшвидше закінчити школу, гуляти з друзями й найкраще одягатись.
У вісімнадцять – хочеться самостійності, щоб мама не контролювала й робити усе що заманеться.
Коли двадцять – хочеться знайти своє кохання, бо вже здаєшся собі геть дорослим. Хочеться любові, романтики й щоб все було, як у казці.
Коли нам тридцять – розуміємо, що казки не буде. Хочеться лиш спокою. Щоб діти якнайшвидше виросли, не плакали ночами. І щоб той, хто поруч, хоча б поважав.
У сорок – хочеться виглядати молодшим, ніж є насправді. Добре заробляти, допомагати дітям, а ще – щоб зморщок не було видно.
Коли нам п’ятдесят – мріємо про здоров’я, щоб не хворіли батьки та не сварилися між собою діти.
Коли вже сімдесят – найбільше хочемо вернутися в дитинство, до мами у її обійми… І хай би вона контролювала хоч кожен наш крок…І щоб ще трішечки прожити в цьому світі, навіть якщо, часом, нестерпно болить спина… і все інше. А зморшки вже зовсім не хвилюють…
Це життя. В кожного віку свої цінності. Але повернутися назад неможливо. Тому тіштеся моментам, коли всі поруч, вкупці, а головне – живі й здорові…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!