У молодості я влаштувався на роботу сторожем. Зарплата була невеликою, але такий підробіток мене влаштовував. У мої обов’язки входило впускати й випускати машини з автостоянки та вести звітність.
Взимку до цього списку додавалося прибирання снігу. Однієї ночі так сніжило, що зранку на мене чекали цілі завали. Я взяв у руки лопату й почав розкопувати ворота.
– Вам допомога потрібна? – раптом поцікавився незнайомець.
– Не відмовлюся, – відказав я.
Так ми й познайомилися із дядьком Павлом. Він був вуличним жебраком, який опинився без даху над головою після пожежі у власному будинку. Його документи також згоріли, але із відновленням паспорта допомогла сестра моєї дружини (на той момент дівчини).
Виявилося, що минуле у дядька Павла було дуже успішним. Він мав прибутковий бізнес, поважне соціальне становище й сім’ю, але все почало розвалюватися одне за одним, а втрата будинку стала останньою краплею.
Поки я продовжував сторожувати машини на стоянці, а якщо точніше, то спати ночами у будці охоронця, мій новий знайомий почав різними способами заробляти гроші. Він не цурався жодної роботи і проявляв неабияку кмітливість у пошуку підробітку.
Як тільки дядько Павло отримав на руки документи, він придбав старенький “Жигуль” і почав таксувати. Через кілька місяців чоловікові вдалося заощадити грошей на другу машину. Він знайшов собі напарника, з яким вони почали возити людей вдвох. Одного разу Павло познайомився із власником ферми, з яким домовився про закупку свіжого м’яса за вигідною ціною відносно вартості збуту.
Отож через пів року чоловік мав уже трьох найманих працівників: двох водіїв та продавчиню на місцевому ринку.
Згодом я звільнився з роботи, закінчив технікум і пішов працювати за спеціальністю, але в іншому місті. З дядьком Павлом ми продовжували спілкуватися й обмінюватися привітаннями на свята.
Якось після роботи я зайшов у супермаркет за продуктами. На парковці стояв новенький джип, а з нього вийшов чоловік зі знайомим обличчям. Придивившись, я впізнав свого давнього друга. Виявилося, що дядько Павло відкривав цілу мережу м’ясних магазинів по цілій країні.
Саме тоді я познайомився з Оленою, його донькою. Батько відшукав дівчину і забрав її жити до себе. Ми з нею обмінялися номерами телефонів, а через кілька років Олена зателефонувала мені із сумною новиною: дядька Павла не стало.
Мені було важко в це повірити, адже я захоплювався цим чоловіком і його вмінням правильно розпоряджатися своїми ресурсами. Здавалося, що мій приятель зможе здолати будь-які труднощі, адже він ніколи не опускав руки…
А як ви вважаєте, у чому секрет успіху дядька Павла?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!