Сімейка в мене дуже цікава. Колись я свою молодшу сестру дуже любила, бавила її дитиною, згодом повчала, уроки робити допомагала. Ми справді були близькі. Та згодом цей зв’язок зник. Коли Настю почали цікавити хлопці – про сестру вона забула. Так само як про навчання.
Відтоді щойно ми зустрічалися за одним столом – відразу сварилися. Та я вже навчалась в інституті і мала власні справи. Лиш час від часу на вечір мама дзвонила і скаржилася на молодшу доньку, котра нічого не прагнула. Ненька ледве вмовила Настю вступити на заочне відділення. Та сестра не хотіла навчатись і врешті її відрахували.
Тим часом я вже працювала і допомагала мамі, як могла. Згодом вийшла заміж і народила. Настя ж мала безліч кавалерів і врешті вийшла за одного підприємця Олега. Він виявився на диво добрим чоловіком. Заможним його важко назвати, проте він вражав працьовитістю, мав власний магазин. Я навіть не розуміла, що він знайшов в Насті.
Сестра довго не хотіла дітей.
– Нащо фігуру псувати і потім ще возитися з цими невдячними малюками!
– А що хочеш сама на старості залишитися?
– Однаково старі вже нікому не потрібні.
Врешті Настя народила. Спочатку доньку, а через два роки і сина. Ми вже думали, що вона змінилась. Олег ходив такий щасливий. Та тоді якось мама подзвонила мені в сльозах.
– Олег вигнав Настю! Разом з дітьми.
Я негайно до них поїхала. Сестра крізь сльози нічого пояснити не могла. А в мене такий характер, що завжди мушу правду знати. Тож я поїхала до Олега сама.
– Як ти міг виставити дружину з дітьми малими.
– А вона тобі не сказала?
– Що?
– На, дивись, – і він кинув мені якісь документи.
Я переглянула, це були тести на батьківство. Які підтверджували, що ані син, ані донька не є біологічними дітьми Олега.
– От і питай свою Настю, де нагуляла. А я таке ніколи не пробачу!
Як мені його шкода стало. Говорив це зі слізьми на очах.
Лише згодом сестра зізналась, що багато років мала стосунки з багатієм, котрий обіцяв, що одружиться, та потім знайшов собі іншу, молодшу і гарнішу.
Якщо чесно, я була страшенно лиха на Настю. Та провини дітей в цьому не було. Але найбільше мені було шкода мами. Я розуміла, що тепер вона буде їх усіх забезпечувати.
Відтоді минуло два роки. Мій чоловік зараз на війні. Це дуже важко. Мама часто хворіє, а Настя з дітьми досі у неї на шиї. Я вже не знаю, що з цим усім робити. Сестра активно шукає собі кавалера і забирає в неньки всю пенсію і гроші, які я даю.
– Мамо, вижени їх вже. Вона ж ніколи не подорослішає!
– Та що ти таке говориш? Це ж мої онуки!
Я не знаю, що з цим усім робити. Не можу вже так далі. Вже думала забрати маму до себе. Але хіба це чесно. Настя ще й квартиру тоді отримає, а мама й далі їй потайки допомагатиме. Як бути з такою людиною?