В нас була одна ніч, я клянуся. Ну не покину я дитину. Я ж не скотина…А кохаю я тільки тебе!

Ми з чоловіком вже 20 років разом. У нас є спільна дочка Ліза, якій виповнилося 19. Вона після повноліття мешкає окремо. 

Буквально місяць тому я жила в ідеальному світі. У мене було все: коханий чоловік, власна квартира, дорогий автомобіль та престижна робота. Чого ще можна бажати?

Стосунки з Ігорем у нас завжди були гармонійними. Ми легко знаходили взаєморозуміння і ніколи не сварилися. У матеріальному плані також жодних проблем.

З дитинства я любила писати і читати, тому зараз у мене робота мрії – посада редактора в журналі. Щодо чоловіка, то у нього є власний будівельний бізнес. Він багато працює і часто буває у відрядженнях. Та загалом ми живемо у своє задоволення.

Проте чергове відрядження Ігоря все змінило. Чоловік саме мав повернутися додому, тому я вирішила приготувати для нього сюрприз. На столі стояла вечеря, горіли свічки, а я в розкішному вигляді чекала на коханого.

Раптом у двері подзвонили. У мене це одразу викликало здивування, адже в Ігоря були свої ключі. На порозі на мене чекав переляканий чоловік.

– Привіт, Маринко. Тут така справа… – запнувся Ігор.

Продовжувати далі не було сенсу, адже з-за спини визирнула молода вагітна дівчина. 

Ми з чоловіком усамітнилися. Я почувала себе обманутою і зрадженою.

– Маринко, вибач мені. Ми з Катею зустрілися під час минулого відрядження. Одна моя помилка на п’яну голову ось чим закінчилася. Я не можу покинути свою дитину, але почуття в мене є тільки до тебе. Не проганяй мене, благаю. Хай Катя залишиться у нас до пологів, бо у неї немає іншої рідні. А потім щось придумаємо…

Здавалося, що об мою гідність повитирали ноги. Саме з такими почуттями я вийшла у вітальню, де чекала молода коханка. Вона була тихою, сором’язливою і покірною. На Ігора дівчина дивилася закоханими очима і прислухалася до кожного його слова. Я була абсолютно іншою.

На якийсь момент мені стало шкода 20-річної сироти, але як тільки в поле зору потрапив її живіт, то від думки про зраду у мене все всередині перевернулося.

Та склалося так, що ми вже 2 тижні живемо разом. На щастя, донька не бачить цього цирку.

Увесь цей час Ігор не відходить від мене ні на крок. Він навіть погодився спати на підлозі, аби лиш зі мною в одній кімнаті. Катя ночує окремо. До неї чоловік ставиться холодно.

А я не знаю, як мені далі жити. З одного боку, я не можу забути про зраду Ігоря, а з іншого, він клянеться мені в коханні і стверджує, що хоче бути разом. Чоловік планує після пологів винайняти для Каті з сином квартиру і допомагати їм фінансово.

Мені так неприємно бути ОДНІЄЮ з жінок свого чоловіка…

Морально ця ситуація виснажила мене. Я не знаю, що мені робити, але пробачити зраду і змиритися з обставинами я не можу. 

Що б ви порадили жінці, яка опинилася в такій ситуації?

Vasylyna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector