Я дуже щаслива, адже нещодавно ми відсвяткували весілля мого тридцятирічного сина. Я думала, що цей день вже не настане. Коли він привів невістку додому вперше, я отетеріла: на вигляд їй було 16 років, правда, Артем зрозумів мою реакцію й сказав, що Насті вже 22 роки, а вона просто має такий молодий вигляд.
Після весілля невістка переїхала до нас. О це мені було важко звикнути до нової людини в домі. А ще мене повністю розчарувала її хазяйновитість: вона нічого не вміє робити. Ні білизну прасувати, ні їсти варити, ні гарно прибирати. На вроду моя невістка симпатична, гарно одягається, займається собою: навчання, курси іноземних мов, спортивний зал. Загалом – принцеса, єдина дитина в сім’ї, яку плекали батьки.
Але за характером дівчина добродушна, тому я не могла на неї злитися. Хіба дитина винна, що її нічого не навчили? От варила я суп і попросила її почистити картоплю – сказала, що не вміє. Я тоді отетеріла: коли я була з братом в молодшій школі, то ми вже самі готували, підлоги мили, холодильник навіть розморожували. А тут – просто нічого. Все, на що здатна ця дівчина – зробити бутерброди і чай.
Мій сват, батько Насті – бізнесмен, сваха, Марина, все життя не працює, ростила доньку і доглядала за домом. Марина – чудова господиня, хоча сват не раз пропонував їх найняти домробітницю – вона категорично відмовилася. А в них вдома – ідеальна чистота, ми як до них в гості приходимо – там таких страв сваха наробить, а які торти пече – смакота. От і привикла донька, що матір саме все робить, тому поняття і не має. А я до такого не звикла, в мене син дорослий і все одно, якщо має вільну хвилину, то сміття викине чи в магазин піде.
Я роль Марини на себе брати не хочу: живемо разом значить і працюємо разом.
У двадцять два роки не вміти плиту включати! Це просто соромно! Я вважаю, що мама, яка має дочку, з дитинства має її привчати допомагати по дому. Нехай вона хоч чогось навчається!
Одного дня прийшла до нас в гості Марина й говорила, що вона дійсно нічого доньку не навчила, плекала, оберігала. А тепер бачить, що її Настя нічого не вміє. Себе картає за це, адже все життя думала, що поки молода – нехай веселиться, а коло плити завжди встигне постояти. Матір не думала, що донька так швидко одружиться.
Я свасі нічого не відповіла. Мені теж не подобається, що Настя навіть макарони чоловікові не може зварити, і я не говорю вже про щось складніше. Але от говорити матері це в очі – дуже боляче, як-не-як, це її рідна донька. 
Я розумію, що ми живемо в такому світі, де вже не так важливо вміти шити чи в’язати. Але хоча б щось елементарне, як зробити яєчню чи випрати білизну, потрібно вміти усім, не важливо хлопець ти чи дівчина.
Та й і я не вічна, а мій син хотів би бачити вдома гарну господиню. Тому я сама вирішила вчити усього свою молоду невістку. В неділю я вирішила робити вареники. Попросила Настю мені допомогти. Вона погодилася і за годину ми вже смакували домашні вареники. Настя бачила, як смакують вони її чоловікові, тому на наступну неділю сама запропонувала все повторити.
Мене тішить хоча б те, що Настя не проти вчитися, а я наберуся терпіння і навчу її пиріжки пекти, варити борщ і ліпити вареники. Та й часу не так багато залишилося: батьки Насті придбали молодим житло і зараз там роблять ремонт, мій син теж чим може, допомагає. Тому маю надію, що до їхнього переїзду Настя стане справжньою господинею.
Чи стикалися ви зі схожою ситуацією?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!