– Він мій син. Я йому допомагатиму і крапка, – сказав Діма.
Оля побігла у ванну, закрила двері та почала плакати.
З Дмитром вона познайомилася декілька років тому, працювали на одній фірмі. Він – красивий чоловік з почуттям гумору. А його веселі розповіді з життя та манери підкорили її серце. Чоловік пригощав смачною кавою, проводив додому, присилав “таємні” букети квітів. І все у них було чудово, крім маленького “але” – син Толя від першого шлюбу.
Так, вони інколи проводили разом вихідні, йшли у кіно, каталися на атракціонах, вечеряли піцою в кафе. Але Толя за весь день міг навіть доброго слова не сказати до Олі. Немов умисне вдавав, що не помічає дівчину. “Можливо, що він просто ревнує? Думає, що я його конкурентка і так бореться за увагу Діми. З часом це мине” – заспокоювала себе подумки Оля.
Однак, відтоді минуло 10 років. Зараз Толя навчається у Києві, в Діми та Олі народилася дівчинка Тамара. Жінка, до речі, так і не змогла знайти спільної мови з сином. Дарувала дорогі гаджети, купувала йому брендовий одяг та навіть на день народження приволокла спортивний велосипед.
– Угу, дякую, – байдуже відповів хлопець. Навіть не обійняв на знак подяки.
І на молодшу сестричку він не зважав. Відмовлявся забирати її зі школи, робити уроки та гратися.
– Я не просив її народжувати, вона мені чужа, – дорікав Толік.
Діма намагався їх помирити, але марно. Можливо, що це колишня дружина налаштовує сина проти нової родини?
До слова, у Толі з Тамарочкою різниця у дні народженні всього тиждень. Цього разу Оля вирішила зробити свято у кафе.
– Буде гарна фотозона, аніматори для Томи. А на другому поверсі є кімната з відеоіграми, Толі сподобається. До речі, доня хотіла на день народження самокат. А Толі можна купити..
– Квартиру. Він постійно скаржиться, що в гуртожитку йому тісно, сусіди заважають. Вже хоче своє житло мати.
Така заява шокувала Олю, що вона аж чашку з рук пустила
– Квартиру? Ти серйозно? У києві?
– Ну так. А чому б і ні? Він мій син, допомогти хочу!
– Але ж це стільки грошей. А Тома скоро має піти в школу, це є треба купити форму, книжечки, ранець…
– І що? Все-таки, він старший!
– Отож! Йому вже 25, а він досі він роботи не має, постійно у гуртожитку з друзями розважається. Щось я не вірю, що він там так старанно гризе граніт науки. Ти у деканат телефонував, розпитав за оцінки?
Байдуже на оцінки, він казав, що хоче записатися на іт-курси!
Того вечора вони дуже посварилися. Так би і кричали до ранку, але на кухню зайшла перелякана дівчинка.
– Будь ласка, не кричіть! – плакала Тома.
Оля ніжно обійняла дівчинку та почала цілувати:
– Вибач. Просто ми з татком голосно сперечалися щодо твого подарунку.
Вони спали в окремих кімнатах. Оля всю ніч думала про слова Діми – навіщо синові квартира? Він же безвідповідальний. Не вміє собі навіть каву заварити. А звідки матиме гроші на комунальні послуги продукти? Буде далі все тягти з чоловікового гаманця.
– Якщо ти подаруєш синові квартиру, то я напишу заяву на розлучення. Всі ці роки Толя принижував мене та Тоню, а ти зараз хочеш зробити йому таку подачку? Ну тоді живіть удвох, – голосно грюкнула дверима Оля.
Вона з донькою поїхала на тиждень до батьків у село. Звісно, що дитині не сказала про сварку. Навіщо малюкові так хвилюватися?
– Привіт. Я подумав над твоїми словами. І знайшов золоту середину. Сумую за тобою та донечкою, будь ласка, повертайтеся додому, – сказав у слухавку Діма. Голос був засмучений. Здається, що він плакав.
Через тиждень вся родина зібралася у ресторані за містом. Поставили велику фотозону, для донечки закликали аніматорів та зробили конкурси, тільки Толя весь час ходив біля Діми та розпитував, коли йому вручать подарунок.
– Здається, що час оголошувати тост! – закликав всіх до столу ведучий, – Нехай перше слово скажуть батьки!
– Синку, ми з Олею тебе дуже любимо. Тобі вже 25, дорослий чоловік. Тому відпускаємо тебе у вільне плавання, так сказати. Але не з порожніми руками. Ось, тримай! – та подав синові невеликий конвертик.
– Що це за документи?
– Ми відкрили тобі рахунок у банку. Будеш помалу збирати на власну квартиру. Не все падає з неба, на деякі речі треба заробити сумлінною працею. Тут вже є певна сума, для старту.
Толя довго дивився на папірець, а потім розірвав його на дрібні частинки. Звісно, що висловив своє незадоволення гостям:
– Знаєш, краще б ти взагалі нічого не дарував. І який ти після цього батько? Хочеш кинути мене напризволяще? Правильно мама казала, що ти нікчема, а твоя Оля – повна дурепа!
Він вийшов з ресторану та викликав таксі.
– Ну а тобі, Томочко, ми даруємо самокат… – сумно сказав Діма.
– Ура! Татку, я про нього стільки часу мріяла. А які у нього гарні колеса! Я всім у дворі розкажу, які у мене класні батьки! – дівчинка аж стрибала від радості.
На щастя, погана атмосфера у ресторані швидко зникла, гості довго танцювали та розважалися.
Діма обережно заніс Тамарочку у кімнату, Оля зняла з неї платтячко, а самокатик поставили біля ліжечка. Дівчинка так солодко спала.
– Знаєш, я б ніколи не міг подумати, що Толя ось так “подякує”. А як у Томи аж оченятка горіли від щастя, коли вона каталася на самокаті по вулиці…
Оля ніжно обійняла чоловіка.
– Ти вчинив правильно. Я тобою пишаюся. І не картай себе за вчинок Толі. Він вже дорослий, сам розбереться.
Дмитро вчинив правильно? Вважаєте, що це був поганий подарунок?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!