Спочатку Віра була проти шлюбу і переконувала усіх, що вона ніколи на це не погодиться:
– А навіщо мені сковувати себе узами? Я хочу бути вільною і незалежною! Бо знаю я, що потім почнеться “принеси, подай, прибери”. Ні, такого “щастя” я собі не бажаю. А саме весілля – повне безглуздя. Молоді витрачають купу грошей, щоб нагодувати й розважити родичів, яких бачать вперше в житті. Хіба не дурість?
З цими думками дівчина вступила у технікум, де вчилася на товарознавця й мріяла про престижне працевлаштування.
Раптом Віра поставила маму перед фактом, що вона збирається заміж. Галина Федорівна здивувалася:
– Доню, зізнавайся, що трапилося? Ти ж раніше говорила, що будеш про кар’єру думати, а сім’я для тебе була на останньому місці.
– Мамо, люди з часом дорослішають і змінюються. От і мої пріорітети стали іншими. Після зустрічі з Петром я зрозуміла, що хочу мати власну родину. Хоча ми знайомі лише три тижні, але я відчуваю, що між нами міцний зв’язок на все життя.
Проте Галині Федорівні все одно ця ситуація здавалася дивною.
– Але ж я навіть не знайома із майбутнім зятем. Та й батьків його не знаю. Нехай свати прийдуть в гості і я зразу складу характеристику про твого майбутнього нареченого.
– Це все минуле сторіччя. Зараз ніхто не веде в дім чужих родичів і не влаштовує сватання. Краще порадій за доньку, яка все ж схаменулася, – у відповідь заявила Віра.
Проте матір не вгавала:
– Можливо, цей поспіх через те, що ти вагітна? Бо інакше я не можу зрозуміти цього поспіху.
– Мамо, годі вигадувати. Я дійсно кохаю Петра і не можу без нього ні дня. Він також постійно сумує без мене. Кожна хвилина розлуки стає нестерпною. Лише тому ми хочемо побратися. – пояснювала донька.
Все ж Галина Федорівна переконала Віру привести нареченого додому. На порозі їхнього дому з’явився високий сутулий хлопець з рудим волоссям і невпевненою ходою. Він постійно метушився і поправляв гудзики на сорочці. У матері склалося про нього неоднозначне враження. Тим паче він навіть не здогадався принести майбутній тещі якісь гостинці або букет квітів.
Жінка покликала доньку в сусідню кімнату і прямо запитала:
– Навіщо тобі це ходяче нещастя? Ти ж молода вродлива дівчина, тому можеш знайти собі гідного кавалера. Та й залицяльників у тебе тьма! Наприклад, Михайло – чудовий варіант. Він гарний на вроду, статний, розумний. От за нього і виходь заміж.
Після цих слів Віра розплакалася і сказала:
– Мамо, хочу сказати тобі правду. Я справді вагітна, але не від Петра, а від цього Михайла! Він покинув мене, коли дізнався, що я при надії. Сказав, щоб я навіть не думала йому телефонувати, бо він не готовий стати батьком. На кінець лиш попрощався і заявив, що можу назвати сина на його честь. А мені ще довчитися треба і жити за щось, розумієш? Як я сама впораюся з малюком на руках? А Петро, хоч і дивний на вигляд, але має хорошу вдачу. Він щиро кохає мене. На додаток, у нього є свій будинок за містом і робота в будівельній компанії.
Галині Федорівні нічого не залишалося, окрім як прийняти вибір доньки. Віра з Петром узаконили свої стосунки й оселилися у домі чоловіка. Згодом на світ з’явилася дівчинка Марійка. Вона росла спокійною й лагідною дитиною, а Петро обожнював свою дочку і душі в ній не чаїв.
Проте ця ідилія швидко закінчилася.
Одного дня Віра з’явилася на порозі батьківського дому з Марійкою на одній руці і валізою в іншій.
– Мамо, за кого ж ти мене заміж видала? Цей Петро не той, за кого себе видавав. Виявляється, що у нього є колишня дружина й двоє дітей, яких він кинув напризволяще. І це ще не все! Його будинок наполовину належить братові, який вирішив оселитися разом з нами. І навіть ставлення чоловіка до мене змінилося. Він змушує мене готувати і чай йому носити, мовляв, в іншому разі вижену!
Матір прийняла доньку з онукою. Поки бабуся займалася вихованням Марійки, Віра намагалася влаштувати своє особисте життя. Вона пішла працювати за спеціальністю й закрутила роман із перспективним військовим.
А як ви вважаєте, чи варто узаконювати свої стосунки, якщо ви з людиною знайомі лише короткий проміжок часу? І чи правильним є рішення згодитися на заміжжя із корисливих цілей, а не через кохання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!