Після смерті дружини я довго не наважувався поїхати на дачу. Це ж був наш улюблений острівець спокою і затишку. Ми отримали цю ділянку ще як були дуже молоді. Раділи, наче діти, адже життя в місті зовсім не подобалось.
– Ось тут збудуємо малесенький будинок, всього на дві кімнати, а тут буде кухня зі справжньою пічкою, як у бабусі! – планувала дружина.
І ми втілили усі наші мрії. Власноруч збудували хатинку, поруч Марина розбила клумби, позаду садок і невеличкий город. Це був наш рай. Але зараз, коли дружини не стало я не можу там знаходитись, це надто боляче. Кілька місяців тому виставив ділянку на продаж. Подумав, що краще віддам дітям гроші, нехай витратять на онуків.
Марина захворіла два роки тому. Діагноз був страшний, та усі ми боролися за її життя. Помирала дружина в стражданнях, я був поруч до останнього подиху. Її душа відійшла теплого травневого ранку. Завжди пам’ятатиму останні слова, які Марина вимовила цілком свідомо:
– Який чудовий сонячний день! Гріх його марнувати!
Важко мені було бути на дачі без коханої. Та перед продажем я мусив поїхати туди навести порядок. Місяць збирався із силами. А тоді одного ранку сів на тролейбус. Їхав мовчки, просто дивився у вікно і згадував минуле. І тут позаду почув слова:
– Який чудовий сонячний день! Гріх його марнувати!
В мене наче облили крижаною водою. Не витримав і повернувся. Позаду сиділа жіночка і милувалася краєвидом.
– Ви згідні? Я сьогодні планую зелень посадити та квіти прополоти. А ви що робити будете?
– Треба порядок зробити. Хочу дачу продати.
– Як продати? Чого? Що ж на старість робити без дачі?
Я не хотів говорити, але вона була надто балакуча. Ще й до мене пересіла, так ми всю дорогу й спілкувалися.
Приїхавши на дачу я здивувався. Вперше за багато місяців мені було добре на душі. Я наче нарешті міг дихати вільно. І шкірою відчував, що моя Марина поруч. Відразу ж почав працювати, не помітив, як за роботою день минув. Вже й грядки перекопав, спланував, що і де садитиму. А потім цілком задоволений поїхав додому. І знову зустрів ту жінку. Вона поцікавилась:
– Ну, як ви? Плідно попрацювали? Дача готова до продажу?
– Та я її не продаватиму. Сьогодні вирішив, що, мабуть, переїду на дачу, а квартиру дітям віддам.
– Яке ж чудове рішення! Теж про це думала.
Ми знову говорили всю дорогу. І я вперше почувався щасливим.
Як гадаєте, я прийняв правильне рішення?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!