В цьому році мені виходити на пенсію, але у мене немає спадкоємців, немає рідні

Хочу розказати вам про свою життєву ситуацію, оскільки більше не маю навіть з ким поділитися. От мені ще один рік до пенсії, як то кажуть, старість не за горами, і я вже починаю більше думати на філософські теми.

Зараз мене найбільше хвилює те, що в взагалі не маю ніяких спадкоємців. Залишилася абсолютно самотня, без рідні, якій би могла залишити все нажите мною.

Життя у мене було взагалі не легким, дитинство пройшло у маленькому селі, в шкільні роки залишилася сиротою, тому виховувала мене бабуся. Вона була моєю єдиною рідною душею. У нас були дружні стосунки, а головне, що бабусі вдалося розгледіти мій талант. Я обожнювала читати книги, гарно розповідала вірші й взагалі мріяла стати актрисою. Бабуся підтримувала мене в абсолютно усіх починаннях, тому після закінчення школи відправила вчитися до столиці. Вступила я в театральне, однак покинула вже на другому році навчання. Не до душі мені були ті ролі, які мені пропонували там. На вроду я була гарненько, тому до мене не одноразово сваталися чоловіки, але я в першу чергу думала про кар’єру, заміж не спішила. Чоловіки також різні були, і заможні, і ні, дарували мені шуби, прикраси, брендову косметику.

Після тридцяти років я одружилася зі Святославом, між нами одразу спалахнула пристрасть, однак в побуті ми були зовсім різні, часто конфліктували й на третій рік спільного життя розлучилися.

Після розлучення у мене залишилася трикімнатна квартира. Загалом молоді роки у мене прийшли весело, однак особисте щастя я так знайти і не змогла. Коли вдруге подумала про заміжжя, зрозуміла, що молодість вже минула. Пішла краса, а я стала нікому не потрібна.

Часто жінки народжують собі дітей після сорока років, однак я хотіла більше знайти коханого чоловіка, ніж бути мамою. Можливо, від кохання і народила б дітей, але просто для себе — не хотіла. Я працювала, подорожувала. Друзів у мене близьких теж не було, у всіх жінок власні сім’ї, діти, проблеми. Ніхто не розумів мого розслабленого темпу життя.

Була у мене одна єдина подруга, якої нещодавно не стало, і я залишилася самотня. За ці роки я придбала ще одну квартиру, зараз здаю її в оренду.

Сиджу і думаю, а кому це все залишиться після мене? Останні кілька місяців живе зі мною в одному під’їзді сімейна пара. Хороші такі, привітні люди, і двері притримають, і про здоров’я запитають, і продукти допоможуть донести. Двоє працюють з ранку до ночі, знаю про них багато, бо саме вони орендують в мене житло. Задумалася над тим, щоб їм залишити квартиру. Державі майно віддавати не хочу, тому думаю над заповітом. Хоча б якусь добру справу зроблю. Трохи дивно віддавати чужим людям житло, але маю надію, що за це вони доглянуть мене на старості.

Лише, як зрозуміти, що вони хороші люди?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: