От і трапилося те, чого я боялася найбільше в житті: я офіційно стала невісткою.
Не подумайте, заміж я дуже хотіла, чоловіка свого люблю неймовірно. Але його сімейка – це просто щось із чимось. Таке відчуття, наче вони все життя чекали, коли я з’явлюся. Щоб було на кому свою злість зганяти.
Я спочатку думала, що вони просто ще до мене не звикли. Що їм час треба, аби нову людину в сім’ю прийняти. От і покликала їх у гості, аби сімейні зв’язки налагодити.
Ох і наївна я тоді була!
Весь день біля плити простояла, аби всім догодити. Для свекрухи наліпила вареників. Та й ще й так, щоб вибрати було з чого: з капустою, із сиром, з картоплею та паштетом. Щоб свекор голодний не лишився, поставила борщ варитися. А до нього ще й пампушок сама напекла! Поки воно там усе готувалося, я ще й тісто на булочки з корицею замісила. Бо ж чоловікова сестра жити без них не може. До того всього зварила я плов, картоплю запекла, зробила зо три салати, закуски всякі дістала, бутерброди з начинками різними.
Накрила таку поляну, що вже не були куди ті тарілки й ставити!
Прийшли ж мої гості, давай до столу сідати та пробувати мої кулінарні шедеври. Наминали так те добро, що аж за вухами лящало! Думала, нам після застілля ще їжі на пару днів буде. Ага, зараз! Вимели все дочиста!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Провела я їх у вітальну, аби до ладу кухню привести. І таке почула, що в мене аж очі на лоба полізли!
– Такі вареники були, наче резинові. Та й не наїлася я щось: два з картоплею, два із сиром. Вона щось одне вибрати не могла? Тільки розпробувала, а воно вже й кінчилося. Таке щось, їй Богу, – ділилася враженнями свекруха зі своєю донькою.
– Ага, і не кажи. Я он взяла салат з’їсти, то і досі печія мучить. Мабуть, поклала туди щось таке, що мені не можна. А борщ? Так смердів, що ні про що інше й думати не можна було за тим столом. Таки не буде з неї хазяйки. Шкода нашого Дмитра, швидко з такою жінкою схудне.
Послухала я те все і аж плакати захотіла. Хотілося до чорта всю цю сімейку послати! Але мама завжди казала, що треба бути хитрішою, мудрішою. От я її й послухала.
Подякувала гостям, що прийшли, покликала ще раз в гості. Уже через тиждень.
Вони всі радо згодилися, а як прийшли – зустріла я їх пряниками, які з тривожної валізки дістала, і кавою розчинною. Найдешевшою.
Ви б бачили ті лиця! Їли мовчки, ніхто й не пікнув! А як додому йти збиралися, то чогось і не обговорювали нічого, і про стіл мій й словом не перекинулися.
А як вони хотіли? Танцювати під чиюсь дудку я точно не буду. Хотіла ж нормально все зробити, так вони не захотіли. Ну то і все, хто ж їм винен?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!