Знаєте, що найгірше трапляється, коли маєш власний будинок? Ні, не його велика квадратура, миші чи хатні справи. Нахабні родичі – от найбільше зло на цьому світі.
Рік тому ми з чоловіком здійснили нашу найбільшу мрію – власний будиночок. До того відкладали 3 роки, важко працювали, на всьому економили. Навіть довелося продати машину та влізти у борги, аби купити земельну ділянку.
А потім довгий ремонт. Мені здавалося, що це триватиме вічно. Там криво поставили плитку, тут розбили дзеркало, десь не рівні стіни і так по колу. Я вже не хотіла їхати на будову, аби зайвий раз не нервуватися. Добре, що у мого Михайла такі залізні нерви та він командував будівельниками. Ті, хто з нуля будували будинок, нас чудово зрозуміють, що це за пекло.
Також нам дуже допомагали мої батьки. Мій тато сам майстер, тому зробив на станку красиві меблі на кухню та у вітальню. Мама привезла з села саджанці квітів та ми разом висадили гарні клумби біля будинку.
На території будинку є ще невелика лазня, гараж та альтанка, аби влаштовувати посиденьки з друзями чи сусідами.
Так от, мої батьки нам найбільше допомагали та не напрошувалися у гості без дозволу. Хоча я дуже радію, коли вони приїжджають до нас на вихідні відпочити.
А от свекруха та молодші брати мого Данила… Ну це такі нахаби, яких ще світ не знав, чесно. Коли нам дійсно була потрібна допомога щось важке перенести, поприбирати, чи просто забрати меблі з Епіцентру, то все, їх нема.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ой, у мене щось так голова болить. Ну куди мені ще в магазин з тобою їхати. то через весь Львів маршруткою добиратися.
– Може, Влад чи Андрій допоможуть? Бо там декілька крісел треба забрати і постіль.
– Ага будуть вони через ті меблі надривати спини. Замов вантажників.
І ми витратили дуже багато грошей на доставку. Хоча у братів є великі машини, всі речі могли поміститися в багажник.
Однак, коли ми закінчили нарешті будівництво – диво, про нас згадали родичі! Щосуботи пані Ольга приїздила у гості на шашлики. Звісно, продукти та м’ясо мали купувати ми. А вона ніжилася на сонечку та ходила в баню.
Мені навіть інколи здавалося, що свекруха навмисне домовилася з Владом та Андрієм, і вони чергувалися щосуботи. Звісно, чоловіки брали з собою дітей, жінок. А я мала ті голодні мордяки годувати.
Правда, спершу ми не могли відмовити. Ну бо як то – рідних братів та маму додому не пустити. Але скоро такі “гості” дуже негативно впливали на наш родинний бюджет. А ми ще не встигли борги віддати за ремонт та іпотеку оплатити.
Так от, зараз на носі новорічні свята. Спершу я хотіла запросити друзів до нас у гості. Але передумала. Ну мені треба 31 грудня всю хату мити і їсти готувати?! Спасибі, в цей день я хочу розслабитися, а не різати салати, як той самурай.
Тому домовилися, що поїдемо у гори. Наші куми якраз мають дачу у Сколе, то десь годину їхати від Львова. Буде суто доросла компанія, дітей залишають на бабусь та дідусів. А ми собі відпочинемо, покатаємося на лижах чи санчатах. А ще у кумів є чан великий, місця всім вистачить.
Свекруха, до речі, знала про нашу відпустку на новорічні свята. І наступного дня приїхала та почала говорити за святкування:
– А до мене має родичка приїхати з Одеси. Вона ще ніколи у Львові не була. Але от вона не сама, а з чоловіком та онуками.
– Ну гарно їм відпочити.
– Так, але от як ми всі помістимося у моїй двушці. Я тут подумала, що було б добре, якби ти віддала ключі від будинку. Вони поживуть 3 дні. Вас і так вдома не буде.
– З якого це дива? Вибачте, але ми не безкоштовний готель для ваших родичів. Нехай тоді шукають номер у хостелі чи орендують житло подобово.
– А ми думали тут зустріти Новий Рік. Ну хіба тобі важко? Ви і так у Сколе їдете, нікого вдома не буде. А я за будинком догляну!
– Ви не розумієте української? Ні. Якого милого чужі люди тут житимуть? Бо це якісь ваші родичі? Ні, обійдуться.
Якраз додому повернувся чоловік. І свекруха таку акторку включила, ну просто Оскара не вистачало:
– Сину, твоя жінка взагалі розум втратила. Чуєш, що мені каже? Хоче тітку Раю на вокзалі залишити ночувати.
– Чому на вокзалі?
– От, а я кажу, щоб родичка у вас пожила.
– Ага, ще чого? Може, їй на вокзалі дійсно краще буде?
Свекруха образилася та поїхала додому. Декілька днів поспіль намагається через братів якось вмовити мого Данила, аби той пустив родичів у будинок. Бачте, всі хочуть у нас новий рік святкувати.
– Якщо я побачу Влада, Андрія чи якусь тітку біля брами – то спущу псів. Повірте, наш Рекс боляче кусає. Може, хоча б та до вас дійде! – кричав у слухавку чоловік.
От скажіть, це у нас такі нахабні родичі попалися? Чи є ще люди, які страждають від надокучливих гостей? Я вже дійсно готова огородити дім колючим дротом та вирити яму, аби тільки ніхто не смів без дозволу заходити.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!