У мене з невісткою зовсім не складались взаємини. Після весілля вона наче навмисно сина проти мене налаштовувала. Вони ніколи мене не провідували й онуків в гості рідко пускали. А тут раптом Оля прийшла вся в сльозах.
– Нащо ви гроші в Петра просили? Ми ж так довго збирали.
Я стояла й гадки не мала про що вона.
– Які гроші?
– 6 тисяч доларів, не прикидайтеся.
– Я ні копійки в сина не брала. З ним розбирайся.
– Як? Куди ж він їх поніс? Допоможіть, певно в нього коханка!
Я замислилася. Не схоче це все було на мого Петрика. Не такий він. А наступного дня я йшла на роботу. І раптом, коли проходила повз одну хату, побачила сина, котрий утеплював там фасад.
– Сину, ти що, ще одну роботу знайшов?
– Ні, мамо, просто допомагаю. Потім поясню, йди собі.
Я нічого не зрозуміла. А тоді збагнула. Хата ж ця належала його колишній. В школі в Петра була дівчина Люда, гарна дуже. Вони два роки зустрічалися, син їй пропозицію зробив. Та потім роз’їхалися по містах на навчання і вона покинула мого хлопчика. Довго він оговтатися не міг. На вечір я подзвонила Петрику і запросила його до себе.
– От не думала я, що ти будеш зраджувати! Нащо так з дружиною чиниш.
– Мамо, я нічого поганого не роблю. Все давно вже зроблено. Виявляється, що Люда вагітна тоді була. В мене ще один син є. Тому мушу їй допомагати.
– Чого ж Олі не зізнався?
– Не пробачить вона.
Я вирішила нічого нікому не казати. Та минуло трохи часу і Петро зізнався, що Люда пропонує йому із нею жити. Каже, що досі кохає. Це було вже занадто. Подзвонила я тоді тітці Люди, вирішила дізнатися, що до чого. Та аж зареготала, почувши, що її племінниця робить.
– Люда хлопця від одного студента нагуляла. Всі це знають, хитра дуже дівка.
Я вже хотіла йти Петрові все розповісти. Як раптом Оля прибігла, знову в сльозах.
– Я все знаю, в нього інша. Він нас покине.
– Не нервуй, ходімо зі мною!
Ми пішли прямісінько до Люди. Там якраз лагодив паркан Петро. Побачивши нас, він знітився.
– Мамо, нащо ти це влаштувала.
– А ти слухай мене. Бо вже достатньо з тебе благодійності. Не твоя в Люди дитина. Обдурила вона тебе! Покинеш через цю відьму дружину – і матір втратиш!
Петро аж за голову схопився. Пішов накричав на Люду, а тоді вийшов і разом з нами додому попрямував. Наступного дня невістка мені подзвонила:
– Я завжди буду вам вдячна за цей вчинок!
– А хіба я могла інакше?
Відтоді ми найкращі подруги. А Петро дуже старається, аби дружина пробачила. Врешті, хіба ж він винен? А ви б втрутилися, якби син таке утнув?