Наша мама виявилась справжньою скнарою, яка думає лише про себе.
Тато був завжди працьовитим, вмів заробляти гроші. Все своє життя він займав керівні посади.
У батьків було дві квартири – в одній ми всі жили, іншу здавали в оренду. Ще був будинок в селі, який дістався мамі у спадок від бабусі.
Коли старша сестра вийшла заміж, то одразу переїхала на орендоване житло, бо жити з нашою мамою неможливо, у неї дуже складний характер. Я ще й досі жила з батьками.
Тато сильно занедужав, діагноз лікарів був невтішний, тож ми готувались до найгіршого. За два роки тата не стало.
Якось ми із Олею (сестрою) розмовляли стосовно спадку, який залишив тато. Оля якраз була на 5 місяці вагітності, тому питання житла стояло дуже гостро. Сестра й досі жила на орендованій квартирі.
– Можна було б продати всю нерухомість, що є у наших батьків і купити усім по двокімнатній квартирі. Тобі, мені і мамі. Всім було б добре – каже Оля.
– Так, це було б чудово. Кожен мав би свій куточок.
Коли ми звернулись із цією пропозицією до мами, вона ошелешила нас своїми словами:
– Ваш тато оформив дарчу на мене. Все, що у нас є – моє. Можете і не мріяти про спадок.
– Але мамо, мені скоро народжувати. Пусти нас, хоча б в ту квартиру, яку ви здаєте – говорить Оля.
– У тебе є чоловік, то й нехай думає про ваше житло й майбутнє. Не треба було вагітніти, як не маєте де жити. А другу квартиру я все одно здаватиму, мені потрібна надбавка до пенсії, бо вона у мене невелика.
– Мамо, що ти говориш? – не витримала я. Ми ж твої діти і скоро буде онук чи онука. Чому тебе не хвилює наша доля?
– Бо ви вже дорослі. Самі про себе турбуйтесь.
Оля зі сльозами пішла. Її чоловік образився на тещу і сказав, що тепер не допомагатиме їй ніколи.
Мені теж прикро від такого маминого рішення, та вплинути на неї ми не можемо.
Як вважаєте, хто з нас правий?