“Пані Валентино, ваша донька зникала!” – ця фраза від зятя стала для мене несподіванкою. Я аж з ліжка підскочила, та спершу подумала, що то страшний сон наснився.
– Ігоре, ти що таке кажеш?
– Я прийшов ще о 6 годині. Діти гралися вдома, а жінки не було. Я чекав-чекав. Он телефонував вже і до кумів, і до друзів, і в лікарні. Її ніде нема.
– А ви часом не посварилися? Ти ж знаєш, у неї запальний характер.
– Ні, все було нормально.
Я сама не на жарт перелякалася. Аж раптом через декілька хвилин хтось постукав у двері. На порозі стояла моя Світлана. Тримала у руках валізу, вся заплакана.
– Доню, ти що собі дозволяєш?! Тебе чоловік по всьому місту шукає, а ти десь гуляєш!
– Мамо, мені байдуже. Я завтра напишу заяву на розлучення.
– Заяву? Постривай, що ти таке кажеш, доню? Якщо ви через щось посварилися, то це ще не означає, що треба розлучатися.
– У Ігоря є коханка. Так, мамо. Для тебе тепер це вагома причина, аби розлучитися?
Я пішла на кухню, накапала собі та доньці корвалолу.
– Звідки ти знаєш?
– А вона мені сама написала. Рік за спиною роман крутив, рік! Я вдома їсти готувала, прибирала, з дітками няньчилася.
Дійсно, моя донька всю себе присвятила материнству та хатнім справам. Коли не прийду – всюди чисто, у холодильнику повно їжі. Встигала ще позайматися зі старшим, середнього на спортивні заняття завезти і з молодшою донею погуляти.
Правда, часу на зустрічі з подругами чи якісь жіночі розваги у неї геть не було. Доня перестала робити собі манікюр, не ходила в салони краси. І після третьої вагітності трішки набрала у вазі.
– Ось, прошу, мамо. Бачиш, як вони переписуються? Він їй золоті гори обіцяє, романтик!
– Доню, не бери все так до голови. Може, він одумається і кине ту коханку?
– Ні, я завтра піду і пишу заяву.
– Думаєш, суд тобі так легко дітей віддасть?
– А нехай вони залишаються з татом. А я поїду на заробітки.
– Здуріла чи що?
– Мамо, я скільки років у декреті? У мене ні стажу, ні роботи, нічого! А так поїду в Італію, зароблю там гроші, тут куплю квартиру і заберу дітей.
Моя Світлана серйозно задумалася про те, аби поїхати геть. Я стараюся її відмовити від такої дурної ідеї, але вона не слухає. Вже понавигадувала собі плани на ту роботу. Діти поки що живуть з Ігорем, але він часто привозить малюків до нас. Світлана до нього навіть в коридор не виходить.
І от я пишу сюди, аби почути якусь нормальну пораду. Складається враження, що моїй Світлані геть байдуже на дітей. Кидає їх напризволяще, наче тих кошенят.
Ігор їх тато, але вихованням має займатися мама. Я час від часу можу допомогти, але в мене також є робота і чоловік.
А що як донька поїде і забуде про дітей? Раптом там зайде собі нового кавалера?
Я в розпачі та не знаю, що робити!
На Вашу думку, план Світлани вдалий чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!