– Ваша дитина не виживе! – заявив лікар на УЗД. Але я вирішила народжувати попри все

Якось я їхала до бабусі в електричці. Під стукіт колій я пригадала свій нелегкий 2020 рік. Розплакалась через хвилину, невже це справді відбулося зі мною?

Тоді я зустріла своє кохання. Володя був таким джентльменом, порядним та уважним до мене, робив подарунки та зізнавався у почуттях, що я думала це воно, це та любов, яку я так довго шукала.

Ми одружились через рік. Почали жити на орендованій квартирі. І я практично одразу завагітніла. Я раділа, чоловік стрибав від щастя, а його мама з бабусею мене аж розцілували. 

До речі, стосунки між нами були дуже гарні, мене всі поважали та шанували, а коли дізнались про вагітність, “пилинки здували” і хотіли всіляко догодити. Вагітність протікала нормально. На 4 місяці я дізналась, що у нас буде дівчинка.

А ще було дещо. Під час УЗД лікар помітив у дитини проблеми з серцем.

– Є ймовірність, що дитина довго не проживе. Можемо зробити штучні пологи, поки не пізно, – сказав лікар.

Я не збиралась втрачати свою дитину. Але коли про дефект почув чоловік, його наче підмінили. Він заявив, що не збирається ламати собі життя. Я не хотіла в це вірити. Він підтримував думку лікарів. 

Я мала якось пережити ці два потрясіння одночасно. Самопочуття і так було не дуже, а тут ще й така зрада. Володя зібрав речі й поїхав жити до мами. Я продовжувала виношувати дитину.

Єдиною людиною, до якої я могла звернутися за порадою і допомогою залишалась моя бабуся. Коли я приїхала до неї, вона заспокоїла мене. Така її душевна мудрість хоч трохи заспокоїла мене.

Пошепки

Пологи почалися вчасно, проте я найбільше боялась саме цього дня, я розуміла, що моєї дитини може не стати. Лікарі одразу забрали дочку на обстеження. А коли мені прийшли озвучити діагноз я заплакала.

– Ваша дитина здорова!

– Що? Але ж ви говорили! 

– Так деколи буває, апарат може помилятися. У дівчинки немає вад.

Тоді я плакала від радості. Почути таке було сильним полегшенням! Я одразу розповіла все бабусі.

А після виписки повідомила про це чоловіку. Він одразу приїхав до мене з великим букетом квітів та золотими сережками. Вибачався на колінах та просив знову жити разом. Навіть його мама і баба були, хотіли подивитись на внучку. Та я їм відмовила. Усім!

А як інакше? Якщо вони отак просто викреслили мене зі свого життя через дитину, то з якої радості я повинна їм пробачати? Надто пізно оговтались! 

Я подала на розлучення і дозволила Володі інколи бачитись з дитиною. Дочка не винна, що має такого батька, а розлучати їх я не в праві. 

Та зараз розумію, що одній з дитиною важко. Може таки повернутися до Володі?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Adblock
detector