Вашої жінки нема, – сказала акушерка. А через 17 років я побачив знайому постать біля будинку

З Інною я познайомився випадково. Вона тоді винаймала квартиру в моєму будинку та переплутала двері. Зранку прокидаюся від шурхоту в двері, немов хтось хоче зламати мені замок. Відчиняю – а на порозі кароока білявка. Здавалося, що я досі сплю, раз мені така краса сниться.

– Вибачте, а це не 33 квартира? – ніяково запитує. 

– Ні, а ви не хочете сьогодні піти зі мною на побачення?

Не знаю, чому я ляпнув таку дурницю. Але Інна тільки засміялася та кивнула головою на знак згоди. Так ми почали зустрічатися. Через рік я зробив Інні пропозицію. Ні, не думайте, я не був молодим та зеленим. Своя квартира, машина, хороша робота. Так що, як то кажуть – після кар’єри захотілося збудувати родину.

Ми зіграли пишне весілля. Всі гості нам бажали тільки одного – діточок, як на небі зірочок.

– Я не ще готова, хочу для себе пожити, – прошепотіла мені на вухо жінка після чергового тосту щодо дитини. 

Я погодився. Адже ми хотіли полетіти закордон, купити нову машину, багато подорожувати, а Інна ще марила власним бізнесом. Хотіла відкрити чи то салон краси або ж модний бутик – не згадаю. 

І ось нам стукнуло по 30. Жінка взяла невелике приміщення в оренду й там продавала взуття, я отримав підвищення, зробив ремонт, купив нову машину з салону. А ще ми відвідали Францію, Німеччину, Єгипет, Польщу, Латвію, Італію. Здавалося, що прийшов час обговорити наш пунктик щодо дитини.

– Я ще не готова, у мене організм слабкий. І взагалі не хочу фігуру псувати! – відмовлялася Інна. 

Але через місяць ми побачили дві смужки на тесті. Я плакав від щастя, дружина – від горя:

– Ти мене покинеш! Я поправлюся, стану не красивою!

– Сонечко, ну що ти таке кажеш? Я завжди буд поруч з тобою та малюками, обіцяю.

Своєї присяги я дотримався. Всі 9 місяців бігав навколо Інни, взяв на себе всі хатні обов’язки, робив їй чай та сніданок у ліжко, допомагав взувати чоботи та накидав пальто. 

Але Інна була немов байдужою. Сприймала вагітність не як чудовий період, а радше як каторгу. Скаржилася, що її нудить, не влізає у скіні джинси, всі речі малі. Я намагався її розрадити, ми ходили разом навіть до психолога. Я щиро сподівався, що народження малюків зможуть пробудити у ній материнський інстинкт.

І ось настала дала пологів. Тоді я був на роботі та не встиг вчасно приїхати, тому Інна на таксі поїхала до пологового. Ще й на зло, трапилася аварія біля мого офісу та виїзд було заблоковано майже на 2 години. Я вже гадав, що пішки добіжу до пологового. Телефоную до Інни – не відповідає, потім взагалі заблокувала телефон. 

Як прокажений бик, влітаю у коридор:

– Де Матвієнко? Мені потрібна Інна Матвієнко!

– Ви її чоловік? Родич?

– Так, чоловік. 

Я помітив, що чергова сестра ніяково зашарілася, взяла мене за руку та відвела до свого кабінету.

– Дитинка народилася здоровою, зараз у палаті. 

– А жінка?

– Її нема…

Я вже налякався, що Інни не стало під час пологів. Уявив цю страшну картину..

– Вона після пологів одразу написала заяву на відмову від сина. Навіть не глянула на нього. Вона приїхала тільки з сумочкою, у якій були документи. Після пологів одразу викликала таксі та поїхала геть. 

Я думав, що це просто дурний жарт або сон. Інна відмовилася від сина? Серйозно? Залишила просто так нашого рідного сина…Ні, я не вчиню так само. 

На виписку приїхали тільки родичі з моєї сторони, а батьки Інни навіть не зателефонували та не привітати з народженням Олежика. Моя мама вийшла на пенсію та приїжджала час від часу, щоб допомогти з сином. А на вихідні забирала до себе в село. 

Я намагався знайти Інну. Писав заяву у поліцію, але коли там дізналися причину такого “зникнення” – тільки розреготалися:

– Ну якщо вона добровільно пішла від вас геть, то який сенс її шукати? Ха-ха-ха.

Так минуло майже 17 років. Зараз син в 11 класі, готується до вступу до університету. Мріє стати ветеринаром та відкрити свою клініку. Я ним дуже пишаюся та щасливий, що маю такого сина. Однак, у нього очі Інни. Кожен раз, як він на мене дивиться, то я згадую про жінку. Не можу сказити, що Олег був зразковим сином, особливо під час перехідного віку. І коли ми сварилися, то я відчував ненависть… До Інни. Раз зі всієї сили дав ляпаса синові, бо думав, що переді мною стоїть жінка. Досі соромно за такий вчинок. 

До речі, моя кар’єра пішла в гору. Я продав стару квартиру (кожен кутик нагадував про Інну) та купив заміський будинок. Нам удвох було добре з сином, мої батьки щовихідних приїздили у гості. 

А перед Новим Роком у ворота хтось постукав. Я одразу впізнав цю жінку.

– Привіт. А я повернулася. Хочу з сином побачитися, – впевнено сказала Інна. 

Я тихо прочинив їй двері та впустив до хати.

– Нічого собі, ти розкішно живеш. А я всі ці роки у Польщі гарувала, щоб мати якісь гроші на хліб та воду.

– Ти сама від нас пішла.

– Синку, це ти? 

Хочу додати, що за всі ці роки я уникав єдиної теми для розмови з сином – зникнення Інни. Мовчав, немов риба, а мама раз проговорилася щодо того фатального дня у пологовому. 

– Привіт, синку. Не хочеш рідну мати обійняти? 

– Яка ти мені мати? Покинула та втекла геть. Якби не батько, то боюся уявити, яка у мене доля була б! – кричав з такою ненавистю Олег. 

– Як ти смієш до мене говорити? Це так ти сина виростив, що намовив проти рідної жінки?

– Ти мені ніхто, чужа людина. Забирайся! 

Інна поїхала геть. Через декілька днів я отримав повістку до суду – жінка хотіла забрати у мене сина та половину майна. Але справа до розгляду не дійшла, адже у неї не було елементарних грошей на адвоката. Тому Інна знову поїхала геть. Тільки цього разу я не хотів її шукати. Було якось байдуже. 

Знаєте, ще 10 років тому я плекав надію, що Інна повернеться. Знайшов у собі сили дати їй другий шанс заради дитини. А зараз…Зараз я дуже розчарувався у ній. Хіба справжня мати зможе піти на такий огидник крок?

На вашу думку, чим керувалася мати, коли вирішила залишити родину? Що б ви зробили з такою горе-дружиною? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector