Важко визнавати, але ми просто нікчемні батьки! Дітей, яких з жінкою собі виховали, навіть ворогу не побажав би!

У мене є донька та син. Ми з дружиною завжди любили наших дітей, дарували їм усю нашу любов, старались догоджати їм. Якщо бували якісь непорозуміння чи сварки, ми мирно обговорювали їх на сімейних зборах. З усіх сил намагалися довіряти синові та доні і не контролювали кожен їх крок, поважали особистий простір.

Але тепер я нікому б не порадив так виховувати дітей, бо як виявилось, діти сприйняли це зовсім по-іншому та активно користувались нашою добротою. Мабуть, треба було все-таки трохи контролювати їх поведінку, але ж ми нічого поганого за ними і не помічали! А дарма!

Одного разу я погано себе почував, тому залишився працювати з дому. Я сидів у своєму кабінеті та почув, що до хати увійшов мій син з друзями. Вони сіли на кухні, голосно викрикували та сміялися. Мені це дуже заважало, я хотів попросити про тишу, але вирішив ще трохи почекати. І від того, що я почув далі, мене кинуло у холодний піт. 

– Ви реально крадете бабло у своїх родаків?- здивовано викрикували вони.

– Та вони такі дурні і наївні, що цього не помічають, — відповідав мій син, тримаючи у руці алкогольний напій.

– Реально! – насміхаючись говорили хлопці.

Пошепки

Пізніше було сказано ще багато грубих, образливих та лайливих слів, від яких у мене мало не стався нервовий зрив. Тоді я вийшов з кімнати та увійшов на кухню, де сиділи хлопці. Спочатку вони навіть не звернули на мене увагу, адже сиділи спиною до входу. Коли син мене побачив, то не знав куди йому тікати та не міг підібрати слів. Я не пам’ятаю, що він мені тоді казав і як виправдовувався, але я думав, як реагувати мені на цю ситуацію. 

Увечері, коли прийшла дружина, я хотів приховати це від неї, щоб її не засмучувати, але подумав, що тоді це буде продовжуватись, а нам треба якось розв’язувати цю проблему.  Тоді наші діти змовились і хотіли якось загладити свою провину, почали підлещуватись та показувати себе з найкращої сторони. Але було вже пізно. Ми з дружиною, виявляється, були надто добрими й на все закривали очі, але цього разу вирішили якось їх провчити.

Сумно визнавати, що ми погані батьки, які не змогли виховати по-іншому своїх дітей. 

 Коли діти досягли повноліття, ми продали квартиру і роз’їхалися. Їм купили маленьку квартирку, але оформили на себе. Діти ж після того, як ми роз’їхалися, зовсім про нас не згадували. Крім того, ми купили недобудований будинок і вирішили, що все майно залишимо благодійній організації. Може, пройде час, і вони хоч трохи усвідомлять свою помилку.

Чому так сталося, коли ми все життя присвячували своїм дітям? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!