Математичка Лариса Іванівна спідлоба через окуляри дивилася на п’ятикласників. Мимоволі погляд ковзнув на тихого худого хлопчика, який зіщулився в кутку за останньою партою. Засмальцьований піджак з великими плямами, старенькі штанці, витерті на колінах.
Цього учня не полюбила одразу, як тільки взяла цей клас. Нічого не слухає і знову спить! Ось як схилився на руки. Навіть зворушив його сумний погляд. «Простак безглуздий», – промайнуло в голові.
Чому не любила цього Стаса, і сама не розуміла. Адже не заважав, не кричав, не сміявся, а ось така неприязнь до нього була. Міг цілий урок просидіти і дивитися у вікно, навіть не відкривши зошит. Який тупий, навчання йому зовсім не дається. Тому що, що не запитаєш, просто стоїть і мовчить.
У зошиті невиконані домашні завдання, замість класних робіт – тільки дата. «Ну що з ним робити? Треба буде розпитати їх першу вчительку, що це за родина, ймовірно, мати алкоголічка – не інакше».
– Надія Іванівна, пам’ятаєте Стасика? Хто батьки? – запитала вчительку молодших класів.
– Чому ж ні? Такий неохайний хлопчик? – важко зітхнула колега. – Я той клас вчила тільки минулий рік, тому що попередня вчителька пішла в декрет. Краще візьміть характеристики, почитайте – будете дуже здивовані.
Лариса Іванівна відразу ж дістала папки в шафі. Ось, після першого класу. Коли почала читати, була вражена від несподіванки. Але тут чорним по білому написано: «Станіслав – доброзичливий, турботливий, ввічливий, зі світлою посмішкою.
Домашні завдання робить чисто і акуратно». У другому класі вчителька відзначила наступне: «Чудова дитина. Має багато друзів, допомагає однокласникам. Дуже здібний, талановитий хлопчик, особливо йому дається математика». Характеристика в третьому класі шокувала: «Смерть матері від невиліковної хвороби вдарила по хлопчикові.
Він намагається боротися, намагається. Але батько запив після трагедії, уваги дитині приділяє мало». У четвертому класі про Стасика писали вже наступне: «Розсіяний, не відповідальний, немає друзів, спить на уроках, не готує домашні завдання».
Від прочитаного Лариса Іванівна заціпеніла: чого-чого очікувала, тільки не такого! Вона й гадки не мала, що цей хлопчик нещасний! Стало соромно перед собою, аж почервоніла від свого упередженого ставлення до дитини. Всю ніч думка про Стасик не йшла з голови, перед внутрішнім поглядом виникала та сама картина: зіщулений хлопчик з вимерлими очима. На наступний ранок дізналася його адресу і пішла до Стаса додому. У квартирі стояв запах перегару, під сигаретним димом нічого не було видно.
– Хто там, б …? .. – почула з кімнати п’яний чоловічий голос.
Стасик ніби заціпенів, боязко дивився на Ларису Іванівну. Нарешті вийшов його батько. У брудній матроській майці, рваних спортивних штанях, зі скуйовдженим волоссям.
– Хто така? – гикаючи, втупився червоними очима.
В той день поговорити не вдалося. Тільки зрозуміла, яке важке сирітське життя у хлопчика. Вразило, що хлопчик якраз сам готував на кухні вечерю – і це в десять років!
Настав Новий рік. Діти радісно з яскравими подарунками обступили вчительку. Коли підійшов Стасик і вийняв свій пакет, загорнутий в газету, деякі засміялися. Лариса Іванівна розмотала і здивовано вийняла з картонної коробочки … залізне кільце без камінчика і стару пляшку, на дні якої були парфуми. Вчителька зніяковіла від подарунка свого недавно нелюбимого учня, але зразу прийшла в себе – пирснула парфуми собі на зап’ясті і одягла кільце.
– Тепер ви пахнете, як моя мама, – тремтячим голосом сказав Стасик.
Діти затихли, а Лариса Іванівна непомітно витерла сльозу.
Згодом хлопчик став повертатися до життя. Він ділився зі своїм учителем проблемами, питав поради. До кінця навчального року настільки підтягнув предмети, кращих не було. У наступні роки тільки він перемагав в математичних олімпіадах не тільки в школі, в місті, а й в області.
***
Коли Стас закінчив школу, ніколи не забував свою вчительку. Завжди вітав її з днем народження. «Ви найкраща вчителька на світі!» – ці щирі слова були для неї безцінним подарунком.
Коли хлопець отримав диплом столичного медичного вузу, Лариса Іванівна отримала листа, де було написано: «Серед моїх викладачів не було рівних вам. Ви моя улюблена вчителька». Він часто писав їй, тепер уже спілкувалися по Інтернету, розповідав, що захистив кандидатську, працює хірургом в престижній клініці.
І кожен раз не забував написати, яка вона щира людина. І щороку на свій день народження з самого ранку Лариса Іванівна отримувала кошик квітів – тепер уже великий, де було безліч троянд, орхідей.
Ще трохи часу і Стас попросив зайняти місце мами на його весіллі. Це прохання настільки зворушило Ларису Іванівну, що вона не могла стримати сліз, вони безперервно капали на запрошення. Вийняла з тієї ж старої картонної коробочки, яку зберігала всі ці роки, кільце без камінчика, бризнула парфумами на дні флакончика – берегла їх для особливого випадку.
Наречений Стас, обіймаючи вчительку, відчув мамин запах. І, немов дитина, сховав обличчя на її плечі, а вона ніжно гладила його по голові. І знову почула: «Ви добра людина, я ще такої не зустрічав у своєму житті».
А через рік Лариса Іванівна потрапила в лікарню – саме Стас її оперував. І саме його першим побачила, коли прийшла до тями після операції. Ніби в тумані бачила, як він схилився над нею і щиро посміхався:
– Ну, як наша хвора?
Замість відповіді взяла його руку, безсило стисла і тремтячим голосом прошепотіла:
– Пробач за все. Ти навчив мене бути хорошою …
І розповіла йому все, що думала погане про нього. І на душі стало легко …
Напишіть нам в коментарях у Facebook!