Я сама з невеличкого села на Львівщині. Маю велику господарку, город на пару соток та ще пай неподалік. І за цим всім добром я старанно слідкую. Адже саме праця мене та сина годує. Молочко, сметану, яєчка, сир вожу до міста на базар. Ще й у селі всі знають, яка у мене смачна молочка.
І 2 місяці тому мій син Дмитро привів невістку до хати. Звати Ангеліна, дівчина зі Львова. Спершу я дуже тішилася, що нарешті у хаті буде помічниця і Ангеліні можна буде доручити господарку.
Та яке! То не дівчина, а якась нероба. Ніц не знає, що і як робити. Не вміє ні гарбуза свиням втерти, корову подоїти. Раз зайшла в курник – то так кричала від переляку, наче вовків побачила. Поки я встигаю всю грядку з помідорами зібрати, Ангеліна вовтузиться біля одного нещасного кущика 20 хвилин.
Ну добре, город – то точно не її парафія. Відправила на кухню, аби консервацію на зиму готувала. Бо то вже сезон закрутки робити, ми б все потім обережно знесли до хліва. Але вона і з цим не могла впоратися! Заходжу на кухню, а там майже всі банки побиті або з тріщинами. Руки з одного місця має. І чому її мама навчила у тому Львові?
Вже довірила їй приготувати нам хоча б щось на сніданок після церкви. І знаєте, що вона накулінарила? Нещасна яєшня та 2 канапки.
– Доню, ну це ти свиням врізала? А де якісь пиріжки з варенням? Голубці не встигла накрутити?
– А ми на 10 людей маємо готувати? Нас 3 в родині, нащо так багато?
Я вже сама встала на кухні та зробила голубці, зафарширувала перчики, пельмені заморозила та ще й замісила тісто на пиріжки. А невістка собі витягла коцик та засмагала на сонечку.
У мене ще була надія, що Ангеліна виправиться. Ну хоча б стане трішки набожною дівчиною, бо до церкви на 8 ранку її затягти нереально. Вже і син сам почав “халявити”, раз через раз ходить. Навіть отець Василь запитував, чи часом діти не похворіли, бо давно на сповідь не приходили.
І якраз минулої неділі наша церква організувала пішу прощу до монастиря, який находиться у Гошеві. Я ледь вмовила Ангеліну піти зі мною за компанію. Навіть довелося збрехати, що ніхто з сусідів та подруг не йде, а мені самій буде там сумно.
Але як невістка мене опозорила перед отцем та іншими парафіянами. Всю дорогу нила, що їй жарко, що ноги болять, що пити хоче. Постійно відходила від нашої компанії в магазин за водою. Ще й так показово кривилася та махала молитовником біля обличчя, наче то якесь опахало.
А коли ми підійшли вже до храму, то вона стала біля воріт і питає “А як то треба молитися?”. Я аж крізь землю хотіла провалитися від почутого. Дала їй молитовник, аби вона бодай ті молитви читала.
Однак, невістка навіть не могла нормально перехреститися. Коли ми били поклони, вона просто кивала головою, навіть вклякати не хотіла.
– Ой, Ганю, бачу, що не дуже тобі пощастило з невісткою.
– Та не кажи, Зосю. Навіть молитви не знає та хреститися не вміє. А про допомогу на господарці я взагалі мовчу. От я вмру і хто за тим всім слідкуватиме? Та вона ж геть ніц не вміє. Ще пропаде мій Дімка з такою криворукою господинею.
Я бачу, що синові добре з Ангеліною, що він її любить. Однак, вона така паршива господиня, яких ще світ не бачив. Ну от що мені з нею робити? Як перевиховати? Жінка ж повинна не тільки красиво одягатися, але й за хатою слідкувати!
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!