В шкільні роки Віка терпіти не могла свою математичку. Чому “стара кляча” телефонувала до неї зараз, коли минуло аж 20 років?

Той голос Віка впізнала б із тисячі. Ганна Михайлівна. Її вчителька математики.

Одразу згадала уроки в школі. Тема з якимись біквадратними рівняннями. Вчителька викликала її до дошки. Віка розгубилась. Віка мучилась. Напрягалась. Вона ненавиділа математику, бо не розуміла анічогісінько. Наледве табличку множення вивчила…

– Боже, дитино, що ж з тебе виросте? Сідай, два! – тільки й чула Віка від Ганни Михайлівни що уроку.

Ганні Михайлівні ще тоді за 60 перевалило. То скільки ж їй зараз? За спиною усі її називали “стара кляча”.

Ha випускному дівчина випила вина з однокласницями, відчула легкість і безстрашність. Захотіла підійти до Ганни Михайлівни і гордо сказати:

– Ну що, стара кляча, у мене ціле життя попереду тепер, а в тебе лише нудьга зелена!

Не пішла, не сказала. Щось не впустило.

Інколи ночами вона прокидалась від снів. Ганна Михайлівна знову викликала бідну дівчину до дошки і мучила прикладами. Жахи!

Довго вона намагалась позбутись спогадів про “улюблену” вчительку, а тут ось вона знову. Телефонує! Де тільки номер роздобула?

– Вибач, що турбую, Віко. Мені номер Уляна дала, подруга твоя. Ми інколи з нею зідзвонюємося.. – пояснила.

Віка навіть не одразу здогадалась. Не було у неї подруг Улян. А потім дійшло – то однокласниця Улянка. За сусідньою партою сиділа. Тихенька така, мовчазна. Востаннє її бачила років 10 тому, коли на зустріч випускників приїжджала.

– Мені так незручно – запиналась стара, – У Києві внучка вчиться у мене.. Квартиру орендувала.. А там щось трапилось з власницею.. Нехороша історія. З погрозами. Словом, не може внучка сама розібратись. Юрист потрібен хороший. А ти, я знаю, хороший юрист.. Я за допомогою звернутись хотіла.

Так, Віка була спеціалістом у своїй справі. Працювала у провідній компанії, була успішною. Мала міцну щасливу сім’ю. Вона носила дорогі костюм і взуття.

“Ну що, прийшла коза до воза, стара кляча?” – думала Віка, поки Ганна Михайлівна щось пояснювала за ситуацію, що склалась.

Віка детально згадала стару вчительку. Вона постійно ходила у двох кофтах – синій і зеленій. Довгі темні спідниці і туфлі. Жахливі туфлі, потріпані. Всі роки, що дівчинка вчилась, жінка в них лиш і ходила.

В класі Ганни Михайлівни завжди пахло корвалолом. Всі знали, що чоловіка у неї не було. Свою дочку виховувала сама. Жил вони в маленькій кімнатці в комуналці. Там й повернутись не було куди.

Тут Віці згадався ще один момент. Коли та сама “стара кляча”, яка на всіх кричала і принижувала, сиділа й плакала. Тихенько, зім’явши у руці хустинку. Після уроків. Віка зовсім випадково те побачила, але навіть не взяла до уваги.

Відтоді минуло 20 років.

– Віка, я все говорю і говорю.. А в тебе певно справ багато.. Робота. А ще дітки у тебе є, я знаю..

– Ганно Михайлівно, так я юрист. Але за це братись не буду, це не моя спеціалізація..

– Так, так, вибач, що потурбувала,  – знітилась стара.

– Ні, ви не так зрозуміли. Я вам допоможу. У мене є знайомі. Теж хороші юристи. Я все зроблю якнайкраще. Ви головне не переживайте, добре?

Як ви думаєте, чому Віка так подобрішала до вчительки?

Фото з вільних джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Viktoria

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector