Сьогодні хочу розповісти вам історію, якій уже понад 30 років.
Трапилося це з моєю тіткою Інною. Вона вийшла заміж за Володимира ще коли вони обоє були досить юними.
Усі довкола не могли намилуватися молодятами. Вони не лише зовнішньо підходили одне одному, а й імпонували внутрішньо. Але, як-то кажуть: дуже добре – теж погано. Ось від надмірної радості доля їх берегла, тому тітці ніяк не вдавалося завагітніти. Спочатку це здавалося дрібницею, для якої просто потрібен був час. Але роки минали, а нічого так і не рушало з мертвої точки.
Згодом Інну тривожило її становище. Вона одразу ж почала бити на сполох. Ходила в лікарню, шукала хороших спеціалістів, погоджувалася на всі обстеження. Але, на жаль, лікарі поставили їй діагноз – безпліддя. Це для Інни звучало, як вирок.
Втім, тітка настільки хотіла власного малюка, що готова була на все. Поговорила з матір’ю, а та їй дала пораду. Мовляв, усинови дитину, вдай вагітність, щоб чутки по селу не ходили, а тоді живи собі спокійно.
Тітка Інна довго не могла зважитися на такий крок. Спочатку планувала зробити це таємно, але не витримала і розповіла про все чоловікові. Володимира почуте шокувало. Але минуло ще декілька місяців і він у відчаї погодився на вмовляння дружини.
Перед усиновленням пара дізналася все про біологічних батьків дитини. Хотіли маля із хорошими генами. Тож син Інни був з благополучної сім’ї. Рідня чада загинула в ДТП. А більше нікого із близьких у нього не було.
Історія, до слова, відбувалася у 90-их роках. Тоді правила були свої та й можливості геть інші, аніж тепер.
Володимир працював програмістом. У ті часи таких працівників цінували. Тож одного разу йому запропонували підробіток у Фінляндії. Гроші потрібні були, адже сім’я у нього тепер складалася із трьох людей. Та й про майбутнє свого спадкоємця слід було подумати. Тому чоловік погодився.
Відтоді Інна почала виховувати сина самотужки. Вона з головою занурилася в материнство настільки, що навіть не помітила, як сильно віддалився від неї Володимир. Він перестав писати та телефонувати, не цікавився ні життям сина, ні її власним. Навіть фінансів надсилати почав значно менше.
Через пів року тітка дізналася, що чоловік знайшов собі нову жінку. Нею виявилася його колишня одногрупниця. У них закрутився роман, тож про сім’ю Володимир більше навіть не згадував.
Як згодом зізнався сам Володимир, він ще до поїздки за кордон утратив інтерес до дружини. А догляд за нерідним сином вимагав чимало зусиль, у чому чоловік згодом просто перестав бачити сенс.
Так тітка залишилася сама з дитиною. Маленький Василько часто хворів, це потребувало неймовірного терпіння, сил та коштів на лікування.
Ясна річ, що Інні було важко. Втім, вона жодного разу не пожаліла про всиновлення. Жінка отримала те, чого так довго прагнула – вона стала мамою.
З часом вона здружилася з педіатром, до якого водила свого малюка. Лікар постійно підтримував жінку. Інна розуміла, що надалі це може призвести до стосунків, але страшенно боялася починати нові відносини після зради колишнього.
До слова, Георгій Іванович був хорошим фахівцем. Та й людиною дуже чуйною і щедрою. Напевне, він єдиний вірив, що зовсім незабаром синові Інни вдасться перебороти усі недуги.
Так малюк і зблизив двох незнайомих досі людей.
Через пів року жінка таки наважилася довіритися новому кавалерові. А ще через декілька місяців той зробив їй пропозицію. Як тільки молодята побралися, Інна одразу ж завагітніла.
Так жінка і збагнула, що проблема була зовсім не у безплідді.
Тепер старший син няньчить молодшого. Сім’я моєї тітки зараз дуже велика, любляча та міцна.
Я неймовірно щаслива за свою тітку Інну. Думаю, вона заслужила бути коханою дружиною та люблячою матір’ю. А про її маленький секрет тепер знає лише її сім’я. А більше нікому знати й не слід.
Які емоції викликала у вас почута історія?
Як ставитеся до теми всиновлених діток?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!