Я вдячна своїй покійній свекрусі за всі ті приниження. Адже вона дала мені один важливий урок, який я ніколи не забуду.
Після закінчення інституту я вийшла заміж за Павла. Так, як ми були бідними студентами, у нас не було грошей на розкішне весілля, а тим паче, на окреме житло. Довелося навіть гроші на каблучки позичити.
Я не місцева, сама з невеличкого села Чернівецької області. І після гуртожитку переїхала жити на квартиру до свекрухи. В неї була гарна трьошка, австрійський будинок, майже у центрі Львова. І от Орися Михайлівна постійно мене клювала:
– Що ти, село, тут будеш командувати? Приїхала з якоїсь діри і господарює.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вона ж така аристократка, пані гонорова. А хто я? Звичайна дівчина з села. Тому, аби уникати з нею зустрічей на квартирі, я влаштувалася на пекарню. Мій Павло працював вантажником та водієм, тому часто випадали навіть довгі рейси на декілька днів. І я от просила на пекарні ще нічні зміни. Директор думав, що я така трудівниця. А хотіла одного – не бачитися з родичкою.
Річ у тому, що пані Орися не любила Павла також. А от молодшого Ігорка (який від іншого чоловіка), обожнювала та ледь до святого не прирівнювала. Адже її колишній чоловік (батько Павла) сильно пив, грав у карти на золото. І Павло – чиста копія свого тата.
– Ти як і твій батько – нічого в життя не досягнеш. Будеш тільки у мене на шиї сидіти до кінця життя!
Ми прожили зі свекрухою тільки рік, потім не витримали та переїхали геть. Добре, що знайомі здавали нам квартирку-кавалерку в місті. Маленька, тільки ліжко та стіл, але це набагато. Свекруха наче сама забула за наше існування. Навіть коли народився первісток Олексій, то не приїхала у пологовий, аби привітати.
Але ми з чоловіком старалися жити далі. Павло поїхав закордон, аби заробити на квартиру. Так ми були на відстані майже 3 роки, чоловік рідко приїздив. Я знала що він там працює, наче проклятий, у дві та навіть три зміни. Однак, потім ми купили омріяний будиночок, а через декілька місяців я народила донечку Іринку.
Відплата до Орисі Михайлівни за всі ті знущання повернулася скоро. Ігор привів додому вагітну дівчину та заявив, що вона житиме з ними. Нова невістка виявилася такою гострою на язик, що словами не передати. Тепер вже не пані Орися кричала, а вона. Інколи мені було навіть шкода свекруху, але одразу згадувала всі ті крики та образливі слова.
А коли Марина народила дитину, то почала помалу витісняти свекруху геть з її ж квартири. Орися Михайлівна жалілася Павлові, мовляв, подивися, як над нею знущаються. Але він тільки розводив руками. Ну от чого він буде лізти в чужі розборки?
Тільки десь через рік свекруха сама зібрала речі та переїхала в село до своєї родички. Але протрималася там недовго – через декілька місяців померла. В неї виявили рак останньої стадії, лікарі нічим не могла допомогти. Коли ми приїхали на похорони, то хтось з сусідів прошепотів біля церкви “то її Бог так покарав за всі знущання”.
І знаєте…Я вдячна покійній родичці за ті сварки та докори. Адже вона показала мені, якою свекрухою не можна ні в якому разі бути. Я сама і свекруха, і теща. Молоду невістку Оксанку лагідно називаю донечкою, постійно передаю їй гостинці, хвалю, яка вона хороша господиня. І щоразу кажу синові Олексію, аби він цінував та кохав таку чудову жінку.
Зятя я також люблю. Бачу, що він хороший та відповідальний чоловік, моїй Іринці пощастило. Прошу привозити онуків у гості, купую їм солодощі.
Розумію, що для когось невістка як чужа у горлі кістка. Але краще прийняти дівчину в родину та полюбити її всім серцем. Бо сварки та скандали зруйнували не одну родину. Тим паче, краще жити щасливо, ніж ворогувати.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!