Вердикт мені свекруха винесла однозначно: «Ти з села! Хочеш вигідно влаштуватися? Як він з тобою жити буде? Яких дітей ти йому народиш?»

Мені доводилося чути багато історій про непорозуміння між свекрухами та їхніми невістками. Однак усі вони не зрівняються з тією ситуацією, яка трапилася у моєму житті. 

Так вийшло, що моя свекруха вже при першій особистій зустрічі розставила всі крапки над “і”, так би мовити. Як думаєте, чи можливо відразу наговорити практично незнайомій людині велику кількість неприємних слів, знаючи при цьому, що ця жінка – наречена вашого сина? Виявилося, що цілком. Я була приречена, як тільки вона вирішила поговорити зі мною, переконуючи залишити її сина в спокої, і кажучи: «Ти селючка! Вирішила вилізти моєму синові на голову? Вигідно влаштуватися? Як він з тобою жити буде? Яких дітей ти йому народиш?». При цьому я анітрохи не перебільшую. Це короткий уривок того, що було сказано в мою сторону, опускаючи ще ряд пояснень і образ, чому я така нікчемна. А причина вся в тому, що я прикута до інвалідного візка. Через це я стану тягарем для сина свекрухи. 

Зараз хочеться почути думки людей. Ось так, абстрактно навіть. Хто ж правий у цій ситуації? Все це відбувалося ще до нашого з ним весілля. Ми рік поступово звикали один до одного, плекаючи наші почуття. А потім, коли чоловік зробив пропозицію, я в черговий раз згадала, що мене так і не познайомили з його родичами. І він мене попереджав, що цього не варто робити. Поговоривши, вирішили, що діватися нікуди, але я і припустити не могла, наскільки правим був мій чоловік. Його батьки, мама в першу чергу, почали брати в облогу і тероризувати мене в прямому сенсі цих слів. І якщо чесно, то мені це було неприємно слухати, при особистих зустрічах, в тому числі (про які вони не попереджали й приходили спеціально тоді, коли я була одна). Це було важко для мого психічного стану. Я-то ще намагалася впоратися з цим самостійно. Хоча мене вивели практично до межі нервового зриву, все закінчилося тим, що мій чоловік практично не спілкується зі своїми батьками. Лайка, взаємні звинувачення і тепер син зі своєю матір’ю вороги. Хоча, звичайно, «відьма» – я. 

Пошепки

Може, в чомусь вони й мали рацію. Усім хочеться бачити нормальну наречену поруч з єдиним сином. Але ж, врешті-решт, я не просила одружитися зі мною. І не я переконувала в тому, що все буде гаразд і ми подолаємо разом будь-які труднощі. Родичі чоловіка про це можуть навіть не здогадуватися. Мені прикро, що він через мене перестав спілкуватися зі своїми батьками. Однак я б не відмовилася від шлюбу з цією людиною. Хоча навіть зараз від мене насправді мало що залежить, якщо чоловік раптом вирішить піти. Але поки моя маленька сім’я – це моє щастя і спокій.

Можливо, я і не є таким великим тягарем. Хоча часто думаю, чи легко зі мною жити? Так ось і що виходить, це мій егоїзм? Адже з одного боку, не можна брехати, що з такою людиною як я, жити одне задоволення і що на мене не йдуть зайві гроші. А з іншого боку, кінець кінцем, яке кому діло?

А як ви вважаєте, чи може інвалідний візок бути перепоною для закоханих? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Adblock
detector