Весілля у розпалі було, як мене у бік відвела сваха і попросила не псувати дітям свято: “Ви совість маєте? Ми для чого тут зібрались? Всі радісні, усміхнені, одна ви, мов на відспівуванні. Або йдіть додому, або поводьтесь відповідно

Як я мріяла, що мій син приведе в дім скромну і добру невістку. Ілля в мене гарний хлопець, дуже добре вчився, працює. Гідна партія, чи не так?

Та він вподобав зовсім інакшу дівчину. Дарина – пихата, з заможної родини. Батьки їй відкрили салон краси, це тепер її бізнес. Я неодноразово натякала синові:

 – Не пара вона тобі, завжди дорікатиме, що ти бідний.

 – Не знаєш ти Дарину, вона добра. А її тато вже мені запропонував посаду на його виробництві.

 – Але ж тобі завжди дорікатимуть, ти наче в рабство попадеш.

Та ніхто мене не слухав. Врешті надумали весілля зіграти. Але яке? З розмахом, в найкращому ресторані за містом. Моя майбутня сваха витратила аж 200 тисяч гривень на святкування.

 – Сину, але ж я не маю таких грошей?

 – А в тебе хтось просить? 

 – А як я можу нічого не дати. Щоб ми там почувалися, наче злидні?

Тож я взяла кредит і все дала синові 100 тисяч на весілля.

І ось настав цей урочистий день. Я почувалась, наче в казці. Та це була не наша історія. Батьки невістки запросили багатіїв та можновладців. Усі були дорого вдягнені й поводились відповідно. Я розуміла, що син дарма в це лізе. Сиділа одна, спостерігала і сумувала.

Пошепки

Раптом до мене підійшла сваха і заявила:

 – Вам не соромно сидіти на святі з таким виразом обличчя? Це що похорони? Вас щось не влаштовує? То кажіть!

 – Просто почуваюсь тут не у своїй тарілці!

 – Що ви таке вигадуєте! Насолоджуйтесь весіллям, або краще йдіть додому. 

І тут з’явився Ілля. Я вирішила все йому розповісти.

 – Мене тут з весілля сина виганяють!

 – А ти чого сидиш осторонь, наче в воду опущена?

 – Сину, це все не твоє. Тікає, доки не пізно.

 – А й справді, мамо, йди додому. Годі мені життя псувати.

Так мене вигнав рідний син. Після весілля я з ним не говорила. Свати придбали для молодих будинок, автівку, а мого Іллю влаштували на роботу. Більше я його не впізнавала. Та я все ж не покидаю надії, що син оговтається. Телефоную йому і вмовляю, аби покинув ту родину. Його дружина навіть народжувати не хоче. Каже, що лише після 35 років погодиться завагітніти. 

От скажіть, як переконати сина? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!