– Ви мені не тато з мамою, – відповіла Марічка на наші з чоловіком спроби її напоумити, – будете мораль читати, піду в гуртожиток

У шлюбі з Артемом ми вже досить багато років. Як виявилося згодом, чоловік не може мати дітей.

Коли я була молода, то мене переповнював сильний біль, я так хотіла малюка. Та й вся наша родина і знайомі вже дістали своїми некоректними запитаннями:

–  Коли ви вже про дітей подумаєте?

– Хочемо бавити внуків!

– Ти не плануєш ще вагітніти? Роки то йдуть!

Насправді я завжди думала про дітей, навіть пропонувала чоловікові взяти дитину з дитячого будинку, але чоловік не хотів. Заводити роман на стороні я не хотіла, а від ЕКО мене відмовили: багато ризиків для майбутньої дитини. Так з роками, я звикла, що в нашій сім’ї є тільки ми.

Ми добре заробляли обоє, часто подорожували, відвідували театри, ресторани, ми могли насолоджуватися всім, що було не так часто доступне парам, які виховували дітей.

Бували дні, коли мені ставало зовсім сумно, але Артем говорив:

Значить доля така, або Бог вважає нас негідними.

Через 15 років нашого шлюбу до мого чоловіка звернулася старша сестра, яка проживала в іншому місті:

– Артеме, у мене донечка в інститут хочу вступити, – сказала зовиця, – племінниця твоя єдина. Нехай у вас трішки поживе, поки вчитися буде. Грошей, щоб орендувати квартиру немає, а в тих гуртожитках, сам знаєш як.

Я не дуже зраділа такій ідеї. Звикати жити поруч з практично незнайомою мені людиною не дуже хотілося. Але чоловік сказав, що потрібно допомогти.

Сестра виховувала Марину самотужки, чоловік покинув її, коли вона була на другому місяці. Коли зовиця гостювала у нас, я дивувалася, як вони з чоловіком не схожі.

Мій чоловік дуже спокійний, вихований, толерантний, а його сестра — нахабна та криклива

– Іванка має такий характер не від легкого життя, – пояснював мені Артем, – з жодним чоловіком у неї так і не склалося. Її останній чоловік любив випити, тому вона його вигнала.

Коли вони разом з дочкою приїхали до нас, то я помітила, що вона й сама не проти як слід “закласти за комір”. Швидко випила майже пляшку, яку ми виставили “заради зустрічі”.

Потім вона зібралася та поїхала, а Марічка залишилася у нас. Дівчина була спокійною, у побути неконфліктна, спочатку до мене ставилася з повагою.

Проте через пів року вперше не прийшла додому, а потім це повторювалося регулярно.

– Ви мені не тато з мамою, – відповіла Марічка на наші з чоловіком спроби її напоумити, – будете мораль читати, піду в гуртожиток.

А через декілька днів мені подзвонила Іванка і почала кричати в трубку:

– Не рухай мою дочку, так вже тобі хочеться, щоб вона виселилася? Вона молода, нехай собі нагуляється.

Я більше нічого не говорила Марічці, а вже після другого семестру її відрахували з інституту і вона повернулася назад до матері. А через рік Іванка разом з Марічкою знову завітали до нас.

– Візьміть та виховуйте, бо ми не маємо грошей, – заявила вона, та вручила моєму чоловікові немовля, – ви недогледіли мою дочку. Винні в тому тільки ви!

А як же “дайте їй нагулятися”? Втім, сперечатися вже було ні з ким. Іванка з Марічкою пішли.

Ми акуратно розгорнули згорток, а там лежало свідоцтво про народження і маленький хлопчик.

– Це наша доля, – сказав мені чоловік, – біжи швиденько в дитячий магазин.

Я бігла вулицею і плакала. Досі не могла повірити, що у мене буде син. Скупила одразу пів магазину. Мої колеги на роботі, коли я звільнялася, порекомендували мені оформити все по закону.

– Зараз ти малюка виростиш, а потім ці жінки у тебе його відберуть.

З оформленням документів були проблеми. Іванці потрібно було добре заплатити, щоб Марічка погодилася написати відмову від дитини. Потім суд виніс рішення на нашу користь і ми всиновили малюка.

Зараз я хотіла б вам написати, що у нас все добре, але це не так. Через пів року до нас почала телефонувати Іванка і кричала в трубку, що якщо ми не дамо їй грошей, то вона потім розповість моєму синові, що він прийомний.

Ми заплатили їй декілька разів, але просто з ціллю, щоб вона нам більше не надокучала. Марічці ж взагалі було байдуже до дитини, вона жодного разу не зробила спроби, щоб побачитися з сином.

Тепер я напишу: у нас все чудово! Наша сім’я тепер щаслива!

А вам сподобалася історія?

 

Lida
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: