Сестро, я хочу нагадати тобі про нашу першу сварку. Мені тоді були три роки, а тобі виповнилося 5. бабуся тобі подарувала на іменини рожевого зайчика, і ти мені не давала ним погратися, пам’ятаєш?
Тоді я заздрила тобі, адже хотіла теж таку іграшку. Батьки тоді насварилися на тебе і ти була змушена віддати цього зайця мені. Ти часто слухала докори від батьків, коли не хотіла гратися з молодшою сестрою, чи не хотіла мене брати гуляти зі своїми подругами.
Ти завжди допомагала мені з уроками та читала казки на ніч. Ти завжди допомагала мені й сварила, коли я щось робила не так. В цей час я мріяла про те, щоб бути одною дитиною в сім’ї. Я б тоді не доношувала за тобою речі, мені батьки б купляли нові книги та іграшки.
Згодом і хлопці стали на тебе звертати увагу. І не дарма звертали – ти завжди була такою стриманою, впевненою в собі, уважною. Це я вже тепер розумію, що якби мала хоч краплину твоєї терпимості, може, і менше страждала б у житті. А так… Сталося так, як мало статися.
Я заздрила твоїм успіхам в навчанні, ти отримала червоний диплом спеціаліста сільського господарства. Вибач, сестро, я ж не знала, що ти мріяла вступити в театральний, але батьки вмовили тебе обрати дешевший вуз, щоб мати змогу вивчити і мене. Ти поступилася своєю мрію.
Я плакала ночами, коли ти була така щаслива з Віктором, а я була сама. Я не могла зрозуміти, що зі мною не так. Не зустрічався мені чоловік, щастя всього мого життя. Згодом ти народила милу дівчинку. А я так і не відчула радість материнства.
Зі мною ж доля вчинила по-іншому. Я завжди мріяла про дитинку, але після невдалих стосунків, коли зaвaгiтнiла від хлопця-нелюба, тепер ніколи не зможу стати матір’ю. Тобі ж Бог дав аж двоє діток – Назарчика й Павлика.
Сестро, прости мені, що не дзвонила тобі та уникала спілкування. Але ми вже і не побачимося. Посеред ночі пролунав дзвінок. Твій Вітя був весь в сльозах.
– Таню, приїзди швидше. Олеся в лiкарні.
Вітя був біля тебе вдень і вночі, а я залишалася з близнюками.
Тебе вже немає з нами пів року, а я принесла тобі твого рожевого зайчика. Який від того часу завжди був зі мною.
Вибач, сестро, що забрала його в тебе. Вибач, що не приїздила до тебе в це далеке село, де ти працювала ветеринаром. Вибач, що коли я приїхала тоді після Вітіного дзвінка, то зосталася тут назовсім. У твоєму домі. З твоїм Вітею. З твоїми хлопчиками. Вибач, сестро, що зайняла твоє місце…
Ви вважаєте це зрадою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!