Так склалося моє життя, що я у 37 не маю ні чоловіка, ні дітей. Щось мені з цим не дуже щастило. Зате добре, що маю гарну роботу. Спершу працювала майстром манікюру, а потім назбирала гроші та відкрила свій салон. Зі мною ще працюють 3 дівчинки, молоді красиві. Я їм трішки заздрю, бо в них діти, чоловіки. А що я? Чим можу похвалитися?
А от моя старша сестра Христина одразу після школи вийшла заміж. Вона зі своїм чоловіком Дмитром довго зустрічалася. І я навіть не здивувалася, коли побачила каблучку в сестрички на пальчику.
Батьки купили молодятам квартиру у новобудові, три гарні кімнати, просторе житло. І ще й мені в тому самому будинку, тільки на 2 поверсі також взяли однушку. То виходило дешевше і якраз грошей вистачало.
Тим паче, коли Христина народила сина Владислава, то я щодня заходила до них у гості. Няньчилася з племінником, купувала йому іграшки, солодощі, читала книжечки. Так прикипіла серцем до малюка, наче то моя дитина. І сестрі було добре, бо поки я гуляла з малюком, мала час на те, аби відпочити чи поприбирати вдома. Ви ж розумієте, що у декреті не так вже й весело сидіти.
І так минули роки. Ми з сестрою досі тримаємося купи, одна до одної в гості ходимо, щонеділі у церкві збираємося на службу. Коли ще Владислав вчився у школі, то я ходила на всі свята і вистави, навіть на випускний запросили.
Зараз Владислав зустрічається з дівчиною Марією. Вона дуже красива, має гарну фігуру. До речі, також робить манікюр та педикюр в себе на квартирі. Не дивлячись на те, що її батьки досить такі заможні люди, вона сама на себе працює. Ми з нею бачилися декілька разів на вулиці, коли вона з Владом гуляла. Мила та скромна дівчинка.
Декілька тижнів тому до мене у гості зайшла Христина. І сказала, що має до мене дуже серйозну розмову:
– Скоро до нас батьки Марії мають у гості прийти. Бо треба з майбутніми сватами познайомитися.
– О, то весілля не за горами, я так бачу.
– Та. Тільки у мене прохання. Позич пару тисяч. Бо вони в суботу приїдуть. А в нас такий вже диван старий, стіл маленький, тісно буде.
Я позичила Христині тисячу доларів. Ну такі форс-мажорні обставини сталися, треба щось вирішувати швидко. Тим паче, то ж не капітальний ремонт, а просто диван та стіл.
Вже минуло 2 тижні. Свати гарно погостилися, познайомилися. Але Христина не поспішає мені борги віддавати. Просто ці гроші мені були потрібні на ремонт у салоні. Купити нові крісла, інструменти, заплатити за оренду.
Тому вирішила сестрі “підгадати” про борги. ну якщо не може всю суму повернути, то хоча б 500 доларів чи менше.
– Які гроші?
– Я тобі тисячку давала.
– Ну, і що?
– Як що? Мені треба…
– То не мені ти давала, а Владиславу. Ти ж його так любиш, то рідний племінник. Ми он до весілля готуємося. Рідні люди повинні один одному допомагати!
Мені, якщо чесно, стало не дуже приємно слухати таке від старшої сестри. Я розумію, що ми рідні люди. Але от сума була чималенька. Зараз ви подивіться на курс долара, то здуріти можна.
Ну і ті гроші на голову мені не впали, а заробила важкою працею. Власний салон – то така штука, куди потрібно постійно вкладатися, аби тримати бізнес на висоті.
Як мені знову попросити сестру повернути борг? Боюся, аби ми через ті гроші не пересварилися. Бо скільки я історій чула, як рідні люди через з ті гроші починали ворогувати…
Що б Ви могли порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!