Я з 2017 року живу та працюю в містечку Салерно, це в Італії. Тоді моя донька якраз закінчила школу та вступила у медичний.Самі розумієте, скільки там коштує семестр навчання. Ну і я сама давно думала про те, аби шукати роботу десь закордоном. Адже порівняти наші нещасні українські зарплати і європейців – то небо та земля.
У Салерно я працювала покоївкою. Так, як це містечко знаходиться біля Тірренського моря, то туристів тут було багацько. Я прокидалася дуже рано, десь о 5 ранку, потім до 11 вечора прибирала. Були хамовиті люди (переважно росіяни), які постійно зі мною сварилися. Але якщо траплялися європейці та українці, то навпаки, залишали мені щедрі чайові.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Половину грошей я залишила собі, половину віддавала доньці, аби вона оплатила навчання та мала кишенькові витрати. Через декілька місяців заробітків я привезла гроші та зробила вдома ремонт. Ну ви ж самі розумієте, на що та куди заробітчани витрачали гроші – ремонти і діти.
Восени цього року донечка вийшла заміж за Павла. Зять – її одногрупник, разом навчалися на факультеті. Я дала молодятам майже 5 тисяч євро на весілля, привезла з Італії декілька пакетів з гостинцями. Там були дорогі вина, сири, ковбаски, різні сухофрукти до фуршету, рибку, консервації, солодощі. Ну і гарні туфлі з фатою для донечки.
Ну тоді вже у доньки з’явився чоловік, який повинен сам утримувати родину. Погодьтеся, що це не гарно, коли мати буде забезпечувати зятя і давати гроші. Тим паче, що Павло тоді вже працював та отримував хорошу зарплату. Донечка так само без діла не сиділа, влаштувалася косметологом у салон краси.
Я всю зарплату собі відкладала. Адже не збираюся тут до старості на заробітках сидіти. Так, як свою квартиру я залишила доньці та зятеві, то вирішила купити нове житло. Ціни на нерухомість зараз підскочила аж до неба, деякі ЖК по тисячі доларів за квадратний метр продають. І це без ремонту!
Вже пару тисяч відклала, але цього не вистачає. Думаю, що мінімум рік попрацюю та назбираю кошти. Аби ще і на ремонт гарний вистачило з головою. Донька чудово знала про ці плани і навіть мене підтримала.
Так от, з вересня я не надсилала їй кошти, хіба раз на місяць пакунок з продуктами. Ну там всякі консерви, крупи, макарони, олію, солодощі.
На щастя, мені дали цього разу відпустку з 22 грудня по 6 січня. Я одразу приїхала до України першим автобусом, зібрала заздалегідь гостинці. Ми планували разом на квартирі доньки зустріти свята, навіть поїхати кудись у гори чи до Львова на екскурсію.
Донька зустріла мене на вокзалі, допомогла додому занести гостинці. Тільки от Павло мене навіть не обійняв, доброго слова не сказав. Ходив надутий та ображений, як та жаба. Ну може в нього настрій поганий чи на роботі якісь проблеми.
Але 24 ввечері ми дуже посварилися. До нас у гості прийшла ще сваха, Галина Богданівна:
– Я чула, що ви собі квартирку шукаєте. Але чи то на часі?
– На часі чи ні, але мені вже набридли ті заробітки. Я доньці та зятеві віддала квартиру, а сама куди піду?
– Але ви так з тим поспішаєте. А не думали про онуків?
– Моя донька вагітна?
– Ні. Ну але колись дітки у них появляться. Знаєте, як то важко і стільки грошей піде на підгузки, суміші. А декретна відпустка…
– То це ви так натякаєте, аби я гроші свої далі давала дітям.
– Так. Я он їм з села передаю щосуботи автобусом продукти.
Я аж втратила дар з такого нахабства. От мало я для дітей зробила? Весілля оплатила, квартиру з гарним ремонтом просто так подарувала. А зятеві та свасі мало. Звідки такі невдячні люди взагалі беруться?
Донька мені не казала про такі сварки щодо грошей. Але сама нічого не просить, навпаки, дякує, що я продукти передаю.
З одного боку я розумію, що зараз в Україні важкі часи, війна, постійні обстріли. Сьогодні є робота, а завтра вже нема.
Однак, я вже втомилася від постійних заробітків. Так важко працювати на чужині. Дуже сумую за рідними…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!