Я виїхала до Німеччини майже 2 роки тому, коли почалася ця клята війна. На щастя, у Берліні мешкала моя хороша подруга, Ніна дала нам кімнату у своєму будинку, допомогла оформити документи на виплати від держави.
А через місяць ще й знайшла мені роботу на заводі. Мені гріх жалітися, що то, бачте, звичайний завод, а не якийсь офіс. Бо зараз важкі часи, багато біженців з України, а роботи майже нема. Та і я тоді погано знала німецьку. Куди мені ще пхатися?
Я думала, що попрацюю тут 2-3 місяці та повернусь додому. Зізнаюся, дуже щиро вірила в обіцянки того шахрая Арестовича, що війна швидко закінчиться. Однак, моя мама щоразу казала “то на роки війна, краще сиди в Німеччині, там безпечніше, ракети над головами не літають”. Діти дуже швидко звикли до нової домівки, школи та друзів. На щастя, вони у школі потоваришували з дітьми-біженцями. Хтось приїхав з Харкова, інші з Маріуполя та Бердянська.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Заробляю я на заводі нормально, декілька місяців тому орендувала невеличку двокімнатну квартиру. Це спальний район зі старими будинками. Однак, діти до школи пішки можуть піти, а мені до заводу їде прямий трамвай, буквально 5 зупинок їхати.
Тут важко, насправді. По-перше, дуже сумую за батьками, за рідним Києвом. Подруг взагалі не маю. Та і робота геть не легка, стояти по 9 годин в холодному цеху та фасувати м’ясо. У мене вже руки геть страшні стали, всі у тріщинах, як у старенької бабусі.
І зарплата невеличка, добре, що є виплати від держави. А це ж треба мені за квартиру заплатити, комуналку, купити одяг, продукти. На щастя, школа у дітей повністю безкоштовна, там навіть канцелярію видають.
Однак, мої рідні думають, що я тут живу, як королева. А все тому, що виїхала закордон, ось це так аргумент! Наче мені на голову євро та доляри просто так падають!
Спершу двоюрідна сестра Катя почала натякати за гроші. Хоча раніше мене навіть з днем народження не вітала, уявляєте?
– Ох, сестричко, ти в Німеччині, то така країна гарна. А я он маю зарплату 7 тисяч в цій нещасній поліклініці та не знаю, як ради дати. Можеш позичити мені хоча б 3 тисячі євро?
– З якого це дива?
– Ну ми з чоловіком взяли кредит на машину. Хто ж знав, що почнеться війна і так курс валюти підскаче?
Звісно, я відмовила. Бо навіть зараз для мене 3 тисячі євро – то дуже великі гроші. А Катя так образилася, її батьки також телефонували вже до моєї мами з докорами. Ось так вони посварилися та вже рік точно у гості один до одного не ходять.
Але то таке, баба з воза – кобилі легше. Мамі я допомагаю досі, висилаю їй щомісяця пакунок з продуктами, інколи ще гарний одяг купую на свята. Обережно ховаю 200 чи 500 євро в сумку, аби мама мала просто так. Бо зараз курс 42 гривні, то чимала сума вийде, якщо поміняти євро.
Так от, у грудні поїхала до мами на свята. Вона за онуками дуже сумувала, і мої сини тако хотіли провідати бабусю. Купила гостинці, для мами теплу шапку та рукавички, а ще модну сумочку. Ну хай буде їй такий невеличкий подарунок, зігріватиме, поки на роботу буде їхати.
І наступного дня до нас у гості припхалися родичі – мамин молодший брат з жінкою. Дядько Роман взагалі не попередив, що зайде після церкви на гостину. Добре, що ми з мамою швиденько якісь ковбаски дістали, сир нарізали до столу.
– А ми до вас не просто так. На весілля просимо. Мій Ростик нарешті зробив пропозицію дівчині. Так що молодята вже список гостей складають.
– Яка хороша новина!
– Та новина хороша, а ситуація не дуже. Молодята хочуть весілля робити в ресторані за містом. Там є ще озеро величезне. А в нас нема грошей на таку гулянку. Але сестро, ну ти ж розумієш, що весілля раз в житті.
– А чим я можу допомогти?
– Ну твоя Лідка в Німеччину виїхала. Там нормально заробляє. Якщо вона може, то хай дасть нам поки гроші на весілля. Будемо вважати, що це ваш подарунок молодятам.
Я аж сама втратила дар з такого нахабства. Ну ось це так послав мені Боженька “хороших” родичів.
– Ні, я не можу. І врешті-решт, ви самі повинні думати за весілля свого сина. З нас тільки подарунок і привітання, на більше не розраховуйте.
Як дядько почав на мене та маму кричати, матюкався, а тітка взагалі пищала, як та сирена. Звісно, таке застілля не закінчилося на гарній ноті.
І коли я поїхала вже додому, то дізналася, що маму та мене на весілля не запрошено.
Я не розумію одного – ну всі такі люди дурні та наївні? Думаєте, що я поїхала на заробітки і грішми в туалеті вже підтираюся чи що? У мене 2 синів, яких я повинна утримувати!
Ось так ми з мамою стали ворогами для родичів. Ходять і нарікають, що нас гроші зіпсували. Але вони не знають, якою важкою працею я заробляю ті злощасні євро.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!