Відкритий лист тим, хто втратив мотивацію

Шановна збентежена людина,

Прийшов час для короткої розповіді про життя …

Колись була жінка років шістдесяти, яка помітила, що все своє життя вона жила в одному і тому ж маленькому містечку. І хоча вона десятиліттями з ентузіазмом мріяла про подорожі і погляди на світ, вона ніколи не робила жодного кроку, щоб втілити цю мрію в реальність.

Нарешті, вона прокинулася вранці свого 65-річчя і вирішила, що зараз саме час! Вона продала все своє майно, за винятком деяких необхідних їй предметів, спакувала їх в рюкзак і почала свою подорож в світ. Перші кілька днів в дорозі були чудові і сповнені благоговіння — з кожним кроком вперед вона відчувала, що нарешті живе життям, про яке мріяла.

Але кілька коротких тижнів після того, дні в дорозі почали позначатися на ній. Вона відчувала себе недоречно і сумувала за знайомими зручностями свого старого життя. Оскільки її ступні і ноги все більше і більше хворіли з кожним новим кроком, її настрій також погіршувався.

Врешті-решт вона перестала ходити, зняла рюкзак, жбурнула його на землю і сіла поруч з ним, коли по її щоках потекли сльози. Вона безнадійно дивилася на довгу звивисту дорогу, яка колись вела в дивовижний світ, але тепер, здавалося, приводила тільки до дискомфорту і нещастя. «У мене нічого немає! У мене нічого не залишилося в моєму житті! — голосно крикнула вона.

За збігом, відомий гуру і консультант по життю з сусіднього села спокійно відпочивав за сосною, прилеглою до місця, де сиділа жінка. Коли жінка почала кричати, гуру чув кожне слово і відчував, що зобов’язаний допомогти їй. Недовго думаючи, він вистрибнув з-за сосни, схопив її рюкзак і побіг до лісу, який лежав по обидва боки дороги. Приголомшена і в повній недовірі, жінка почала плакати ще сильніше.

«Цей рюкзак — все, що у мене було, — вигукнула вона. — А тепер його вже немає!»

Приблизно через десять хвилин таких необхідних сліз, жінка поступово зібрала свої емоції, знову встала і почала повільно йти по дорозі. Тим часом гуру пробився крізь ліс і потайки поклав рюкзак посеред дороги, трохи ближче до жінки.

Коли очі жінки повні сліз впали на рюкзак, вона майже не могла повірити в те, що бачила — все, що, на її думку, вона тільки що втратила, знову опинилося прямо перед нею. Вона не могла не посміхнутися від вуха до вуха. «О, слава Богу!» — вигукнула жінка. «Я так вдячна! Тепер у мене безумовно є те, що мені потрібно для продовження …»

Пам’ятайте:

Коли ми подорожуємо через наше особисте і професійне життя, неминуче будуть періоди неймовірного розчарування і відчаю. У ті важкі часи нам іноді здається, що ми все втратили, і що ніщо і ніхто не може мотивувати нас рухатися вперед в напрямку наших мрій. Але точно так само, як жінка, яка натрапила на гуру, ми всі тримаємо біля себе рюкзак підтримки, який може бути різних форм — це може бути просто електронний лист або текстове повідомлення від когось, кого ми поважаємо, надихаючі пости в блозі, проникливі книги, корисні сусіди і багато іншого.

Коли ми відчуваємо себе збентеженими і демотивованими, наша можливість має два аспекти:

  • Визнати і оцінити наш рюкзак підтримки — наші зовнішні джерела мотивації — перед тим, як випадковий гуру (або хтось з набагато більш збоченими намірами) повинен вкрасти його у нас, щоб ми нарешті змогли побачити те, що ми завжди приймали як належне.
  • Присутність і використання наших власних сердець і умів — наших внутрішніх джерел мотивації — які здатні підняти нас на ноги і направити нас вниз по дорозі до нашого рюкзаку підтримки, навіть коли він здається втраченим назавжди.

Незалежно від ваших обставин, у вас завжди є те, що вам потрібно, щоб зробити наступний маленький крок.

Як глибоко сказав Епікур: «Не псуйте те, що маєте, бажаючи того, чого не маєте, пам’ятайте, що те, що у вас зараз є, колись було тим, на що ви сподівалися».

Будьте уважні. Будьте присутніми.

Продовжуйте йти.

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: