Я звикла, що все в житті треба досягнути самотужки. Аби вступити до Києва на державне місце, я старанно вчилася, навіть не виходила з подругами гуляти. На кожному уроці підіймала руку. Звісно, однокласники обзивали мене зубрилкою та ботанкою. Але зате після 11 класу я подала документи до омріяного університету та переїхала в Київ.
І там я також старалася бути найкращою студенткою. Після 1 курсу на зимові канікули мала вже першу роботу – офіціантка. Так, це не дуже статусна професія, але зате мала хоча б якийсь дохід, крім стипендії. Я буквально починала з низів, розносила гостям страви за столики, прибирала у залі.
Але зате після 4 курсу вже мала хороший досвід в ресторанній сфері і мене запросили працювати вже адміністратором. У 21 я мала хорошу зарплату і вже жила не в гуртожитку, а орендувала гарну квартиру з подругою. Через рік мене підвищили до бренд-менеджера, відповідно, виросла і зарплата.
Зараз мені 30 і я власниця популярного ресторану в Києві. Це наш з чоловіком родинний бізнес. Він також амбіційний, працелюбний, можна сказати, акула бізнесу. Цей заклад нам не впав на голову просто так, ми декілька років спершу працювали в мінус, але не здавалися. Звісно, залізали у борги, брали кредит. Але ось наша мрія здійснилася!
Однак, не все у моєму житті було так казково. Можна сказати, що моє щасливе дитинство закінчилося, коли народилася молодша сестра Юля. Мама біля неї так крутилася, наче прислуга. То купить Юлечці шоколадку, цукерки, гарну іграшку чи сукню. А от я обійдуся, просто ниткою можна підшити рюші на платті і все.
Сестра розуміла, що мама їй все спускає з рук. Тому прогулювала школу, погано вчилася. Маму не раз викликали вчителі до школи, але вона вперто захищала сестру. Мовляв, то не Юля така погана, а ви.
І така ситуація в родині мене дуже дратувала. Тому я вибрала університет якомога далі від них. Аби була причина не так часто приїздити додому. Ну відстань, далеко добиратися. Але як тільки почалося навчання в університеті, то мама сама забула про мене. Телефонувала тільки раз на тиждень. І всі наші теми для розмов все одно зводилися до Юлі.
Юля у 18 років народила першу дитину від свого хлопця. Він її кинув, не платить аліменти. А рік тому знову народила від якогось біженця. І він також злякався такої відповідальності та чкурнув назад до Харкова.
Останній рік наша мама серйозно хворіла, у неї виявили рак. Я допомагала їй фінансово, купувала ліки, оплачувала курси хімії, возила на огляди до найкращих лікарів столиці. Навіть у Польщу їхали. Однак, хвороба так прогресувала, що ніхто не міг нам зарадити.
І місяць тому ми поховали маму. Юля, звісно, не дала грошей ні на місце на цвинтарі, ні на пам’ятник чи на церкву. Я от дивлюся на сестру та розумію, що це така безвідповідальна людина, яких ще світ не бачив. Постійно надіялася на мамину поміч та гроші. Щоб ви розуміли, вона навіть не має нормальної освіти та роботи.
Після 9 днів по мамі я знову приїхала до міста. Але у мене були інші плани – поговорити з нотаріусом. Мама не залишила документів на квартиру, тому я маю повне право, як старша донька, претендувати на спадок. Це старенька двушка, після поділу кожній дістанеться по кімнаті.
– Що? Ти мене виганяєш геть?
– Ні. Просто хочу отримати свою частку.
– А ти про мене подумала? Як я буду з двома дітьми жити…
– Юлю, це не мої проблеми. Ти вже доросла людина, а розуму, як у малечі.
Я подала заяву до суду, аби нам поділили спадок. Чесно, мені ні каплі не соромно, що я так вчинила з сестрою. А що такого поганого зробила? Вона має свою голову на плечах. Що їй заважало закінчили школу, вступити до університету? Нічого. Мала взяти своє життя в руки і будувати кар’єру, як я.
Маю надію, що хоча б ця ситуація покаже сестрі, що вона не живе нормально. Нехай стане таким копняком для того, аби рухатися далі, шукати якусь роботу.
Повірте, у мене тільки добрі наміри. Адже цю однушку, яка мені перейде від поділу, я здаватиму в оренду. А коли старший племінник підросте – віддам йому ключі. От і все.
На Вашу думку, це дієвий план “помсти”?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!