Коли В’ячеслав прийшов з роботи, дружина плакала. Тамара похмуро гриміла на кухні каструлями.
– Знову посварилися? – Слава стомлено сів за обідній стіл і грізно подивився на тещу.
– Вона сама винна! – миттєво сказала теща. – Мати поважати треба! І не суперечити їй. Я у неї в гостях, між іншим.
– Ви в гостях вже рік … – понуро зауважив зять. – Не забарилися?
– А хоч два! Терпіть!
– Ні! Усе! Досить! – скипів В’ячеслав. – Давно я з вами хотів поговорити як чоловік!
– Хто? – Тома зміряла його нищівним поглядом. – Ти? Чоловік? Ось мій Володька – той був чоловік, царство йому небесне. І в тюрмі посидів, і директором магазину побув! А ти … І як за тебе тільки Людка вийшла? Чоловік …
– Ну добре … – В’ячеслав важко зітхнув, гарячково думаючи, чим же відповісти тещі. – Гаразд … Скоро все це закінчиться … – Він навіть погрозив тещі пальчиком.
– Закінчиться …
– Та знаю, знаю! Ви з Людкою давно чекаєте, коли я помру! – Теща гримнула каструлею. – Але дивіться, як би я вас не пережила!
– Хто чекає? Ми чекаємо? Навпаки … – В’ячеслав сказав цю фразу, і розгубився – а що, навпаки? Адже насправді, іноді такі думки його відвідували. Тещі було вже майже вісімдесят, але вона була бійцем. Своїм поганим словом могла принизити будь-кого. – А ось ми вам нареченого знайдемо, йому і будете мозок виносити!
– Ця фраза з В’ячеслава вискочила сама собою. – Тільки ви вже завтра голову помийте, одягніться красиво, і брошку начепіть ….
Теща дивилася на нього, як баран на нові ворота.
– Це для чого це?
– Потрібно! Завтра наречений до вас прийде!
В’ячеслав збрехав це так правдоподібно, що теща розгубилася.
– Здурів ?! Який ще наречений ?! Не потрібно мені ніяких наречених!
– Пізно! – В’ячеслав зрозумів, якщо тещі брехати, то брехати треба жорстоко. Кажуть, вона і за свого чоловіка вийшла заміж тільки тому, що він їй погрожував.
Виходить, в душі вона велика боягузка.- Вже все вирішено!
– Що вирішено?! – здійнялася теща. – Хто це за мене вирішувати буде? Я заміж не збираюся!
– А навіщо заміж? – знизав плечима В’ячеслав. – Ніхто вас заміж брати і не хоче. Тільки за коханку.
– Що?!
– А що чули! Я в газету «З рук в руки» оголошення дав: «Шукаю коханця для своєї тещі». І відгукнувся один.
Теща сіла навпроти зятя і витріщила очі. А зять продовжував брехати.
– Ви не переживайте, він чоловік знатний. І в тюрмі сидів, як ваш перший чоловік.
– За що? – як загіпнотизована, запитала теща.
– Каже, дружину покалічив. Щось вона йому поперек сказала. Двадцять років відсидів, тепер йому знову ласки хочеться. Я з ним зв’язався, і фотографію вашу послав. Він побачив, і прямо в вас закохався. Каже, поки з нею не пересплю – не заспокоюся.
– Тьху, паразит! Капосний! Як у тебе розуму тільки вистачило! Дзвони цьому, твоєму … Скасовуй негайно зустріч!
– Ні … – В’ячеслав захитав головою. – Уже не можу. Він мужик конкретний. Так мені і сказав: «Якщо обманюєш – помщуся». Так що, завтра він точно прийде. А ми з Людмилою поїдемо в вашу квартиру, куди ви повертатися не хочете.
– Навіщо це ви туди поїдете?
– Так у вас же буде медовий місяць. Ми там поживемо поки.
– Ось це бачив! – теща показала йому дулю. – Я вас туди не пущу.
– А у нас ключі є, – відповів В’ячеслав спокійно, і навіть позіхнув. – Так що, ми вам заважати не будемо …
– Перестань! – Теща стукнула долонею по столу, потім закричала: – Людка, йди сюди! Твій чоловік наді мною знущається!
Людмила з’явилася дуже швидко і здивовано дивилася на матір.
– Що тут у вас знову?
– Він … – Теща від обурення ніяк не могла сформулювати думку. – Він … Таке задумав … Він мені чоловіка знайшов … Без попиту. Кримінальника! Позбутися від мене хоче! Смерті моєї бажає!
– Що, правда, чи що? – дружина здивовано подивилася на чоловіка.
– Ну … – кивнув В’ячеслав, і йому раптом стало весело. – Я подумав, чому твоя мати так біситься? А тому що їй мужик потрібен! Ось я і знайшов.
– З глузду з’їхав? – Тепер дружина витріщила на нього очі. – Він хоч хто?
– Колишній ув’язнений. Правда, трохи молодший від твоєї мами, але зате – гарячий! Такий, який потрібно. Ледь що – відразу в око. Я ж смак твоєї матері знаю.
Так що все! Завтра він прийде!
– Слава, ти що? .. Мамі майже вісімдесят … Які їй наречені?
– Нормально, – кивнув В’ячеслав. – Людо, ти зрозумій, я відмовити йому вже не можу. Він пригрозив, якщо я передумаю. Так що, вибирай – або я, або твоя мати. Поки вибираєш, я піду ключі від тещиної квартири візьму.
– Навіщо це? – тремтячими губами запитала дружина.
– Якщо вибереш мене, ми з тобою сьогодні ж туди поїдемо. А ні – залишайся з мамою. Допоможеш їй у важку хвилину, коли коханець її життя вчити буде.
– Стривай! – вигукнула квапливо дружина. – Я нам валізу швиденько зберу. Потрібно взяти щось на перший час.
– Людка … Ти чого? .. – схаменулася теща.
– Ой, мама … – Людмила махнула на неї рукою. – У тебе тепер нове життя … А нам-то – жити по-старому …
– Яке нове життя ?! – Теща раптом зірвалася з місця і кинулася з кухні. – Я не хочу нового життя! – Вона кричала вже з кімнати, яку тимчасово окупувала. – Я від вас з’їжджаю! Негайно! А ви вже тут самі, без мене …
Напишіть нам в коментарях у Facebook!