– Війна в країні, а ти готова чужу дитину на поруки взяти?! – Ти про що?! – Та ж твій Богдан собі вагітну дівку взяв! Не знала?

Мого сина обвела навколо пальця якась дівка. Не можу сказати, що це якось заважає мені жити, але просто так я цього не залишу.

Мій Богданчик — і справді подарований Богом хлопчик. Завагітніти я не могла довгих 10 років, а коли народила синочка — була вже майже сорокарічною тіткою. Чоловік мій, звісно, ще старший. 

Так я натішитися не могла появі первістка, що трохи його залюбила. У нашій сім’ї його ніхто не змушував нічого робити. А навіщо? Ми і самі справлялись добре. А не доведи Господи син десь пораниться, що тоді?!

Чоловік хоч і кричав, що Богданчик тюхтієм виросте, але я забороняла йому ображати наше дитя. Школу він закінчив не дуже, але кому яка зараз з неї користь? Далі навчатись він пішов на кухаря. До цього в нього здібність завжди була, навіть я таких тортів пекти не вмію!

Після навчання в технікумі в село Богдан вертатись не захотів. Воно й не дивно: у місті таки життя, розваги. А в нас тут що?   

Син влаштувався в хороший ресторан, сам заробляв собі на життя. Мамина гордість! До нас приїздив, правда, не дуже часто. Але я його розумію: 4 години в дорозі — таке собі задоволення.

Трішки згодом він взагалі нас такою новиною шокував! Знайшов собі дівчину хорошу. Ми, чесно кажучи, тільки фотографії бачили, бо до нас він її не привозив, але то таке. Красуня вона неймовірна, внуки були б просто як з картинки!

Ми ж сподівались, що хоч через рік він нас з нею особисто познайомить, але якось не складалось… Я почала вже підозрювати, що не все з цією Маргаритою в порядку. Материнське серце підказувало, що над сім’єю нависла чорна хмара, тому я кинула все і помчала до сина в місто.

Вдома у нього я нікого не застала. А от сусідка їхня моєю однокласницею виявилась! То я і зайшла до неї чаю випити.

Пошепки

– Відважна ти жінка, Маріє. Я б оце не знаю, що робила б, аби син дівчину з дитиною привів. А ти молодець, що прийняла в сім’ю! – сказала вона якось, ніби випадково. 

– Яку дівчину? З якою дитиною? Насте, чи ти з глузду з’їхала? – запитала я стару подругу.

– Еге, не треба на мене намовляти! Богдан твій Ангеліну вже з пузом взяв!

Спочатку я подумала, що в цієї старої з роками вже останнє в голові відсохло. Богдан мені про дитину взагалі нічого не казав! А тоді порахувала, і… Дійсно, не може це мій внук бути. Виходить, нагуляла?

Я бігом зібрала речі і поїхала додому. Усе це треба ще з чоловіком обговорити. Оце він зрадіє, як дізнається, що став дідом. Та ще й для чужої дитини!

Я на чисту воду цю Ангеліну точно виведу. Мій синок — чудовий хлопчик, трішки може наївний… Але я його ображати не дам! Немає чого нам роги наставляти!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Що робити зі зрадливою невісткою?! Пропонуйте варіанти!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!