– Військові зараз шалені гроші заробляють! От нехай твій і йде. Хоч якийсь толк з нього буде!

Досить довго я не могла знайти своє кохання. Шість років жила з хлопцем, все в нас добре було, кохання без меж, а тоді він раптом сказав, що не хоче одружуватись, взагалі сенсу в цьому не бачить. І я пішла. 

Далі зустрічалась з хлопцями. Та усі вони були не цікаві. Після 30 років, остаточно розчарувавшись, я вирішила для себе, що більше не шукатиму кохання. Подруги мене підтримали:

 – А й правда, що з тієї любові, лишень клопіт! Вийди за доброго і чесного, дитинку народиш. А там, схочеш – розлучишся.

 – Мабуть, так і зроблю. Шукатиму батька для дитини.

Більше про кохання я не думала. Знайомилась з чоловіками й відразу уявляла, чи зможуть вони бути відповідальними. Навіть на сайті знайомств зареєструвалась. Ох, скільки кавалерів там в мене було. Й красені, й самозакохані негідники, й підстаркуваті одинаки. Та всі не підходили на роль тата для моєї дитини. Одне в них в голові було.

А тоді почала переписуватися з Тарасом. На перший погляд – клінічний зануда. Він годинами міг пояснювати щось зовсім мені не цікаве. Але був чесний, спокійний і дуже мріяв про сім’ю. Одного разу я спитала:

 – А чому ти мене на побачення не кличеш?

 – Та ніколи не думав, що така красуня, як ти, погодиться. Просо цікаво було спілкуватися.

 – Ну а ти хотів би зустрітись, взагалі?

 – Звичайно!

І ми пішли на побачення. Перше, друге. З Тарасом мені було спокійно, здавалось він надійний. Тож я сама запропонувала:

 – Слухай, ми не молоді, вже не маємо зайвих романтичних уявлень про шлюб, але обидвоє хочемо дітей. Розпишімося! Народимо дитинку, а там побачимо, як піде. Згоден?

 – Я буду лише радий!

От так, без зайвих турбот ми все вирішили. Оформили відносили та й почали разом жити. Скоро я завагітніла і це нас дуже зблизило. Я звикла до Тараса, він мені в усьому допомагав. Єдине засмучувало – спокійним він був і на роботі. Того й заробляв не багато, не мав амбіцій. 

Я народила перед самим початком війни. Виробництво, на якому працював Тарас, закрили, усіх працівників відправили на простій. Грошей бракувало. І хоча чоловік постійно допомагав з сином, мене це не втішало.

Одного разу, в парку я зустріла подругу. Вона й розповіла:

 – А мій воює, гарну зарплату має, ще й землю обіцяли дати. А що твій?

Пошепки

 – Дома зараз.

 – От і чого сидить? Військові зараз шалені гроші заробляють! От нехай твій і йде. Хоч якийсь толк з нього буде! 

Я пішла додому, але ця думка мене не покидала. Тоді не витримала й розповіла все Тарасу. Він відповів, як завжди, без емоцій:

 – Я знаю, що тобі важко. Вибач, не виправдав твоїх очікувань! Ти права! Піду і я на війну.

Наступного дня Тарас відвідав військкомат. А за тиждень він поїхав. Виявилось, що колись він служив, тож має гарний досвід, артилерист, тому цінний для війська.

Вже за кілька днів я пошкодувала про своє рішення. Вночі не могла спати. А зранку ще й свекруха зателефонувала:

– Нащо ти його пустила? Ти ж знаєш, що його тато загинув в Афганістані? А я вагітна була. От так і ти залишишся з дитиною.

 – Він ніколи не розповідав.

 – Бо не пам’ятає тата. Що розповідати?

З кожним днем мені ставало важче. Траплялося, що Тарас тижнями не виходив на зв’язок. Я думала, що втрачу здоровий глузд. Згадала, як молитися. 

Місяць тому чоловік приїхав у відпустку. Як же він змінився. Постарів років на десять, сивий, худий. Не дивно, був під Соледаром і Бахмутом. Навіть нагороду отримав за те, що кілька побратимів з поля бою врятував. Розповідати про все, що бачив, не хотів. Та я розуміла, адже щоночі Тарас прокидався з криками.

Потім він поїхав знову. Як важко було мені з ним прощатися. Я все переосмислила. А на останок йому сказала:

 – Знаєш, я тебе зовсім не цінувала. Була не права. Вийшла за тебе просто, бо треба було. Обирала батька для дитини, а отримала чоловіка, якого справді покохала.

 – Покохала?

 – Так!

 – А я тебе покохав під час першого побачення! Так і знай.

Він поїхав, наш син зростає. Вже навіть говорить деякі слова. А коли каже “тато” – є додаю “герой”. Вірю, що ми його дочекаємось і всі буде добре! Життя не передбачуване! Цінуйте близьких!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!