Відносини в сім’ях складаються по-різному.
Віка і її свекруха ніколи не були особливо близькі, не мали один до одного ніжних почуттів. Напевно тому, що вони дуже різні.
Віка – типова міська «фіфа», для якої сторонній запах в будинку – це майже катастрофа, а три крихти на підлозі спонукають схопитися за порохотяг. Її холодильник налаштований на максимально низьку температуру, а всі продукти ретельно упаковані в плівку або контейнери. Тому в холодильнику запаху теж немає.
Віка постійно миє руки, особливо під час готування. А ще вона не виносить скрип по тарілці і гучні звуки (будь-які). Чи треба говорити, що для її свекрухи, літньої сільської жінки, яка все життя пропрацювала дояркою в колгоспі, і яка звикла спокійно ставитися до всіх сторін життя, Вікині заморочки здавалися, щонайменше, дивними.
Але колись вона вирішила – кого б її діти не вибрали, треба приймати їх вибір. І Віку вона теж прийняла. Єдине, чим обидві жінки були схожі – це авторитарним характером.
Свекруха все життя була командиром в будинку, її слухалися і чоловік, і діти, і власна мати. Віку теж слухалися всі – тварини, які у неї жили в дитинстві, потім діти, і власні, і ті, яких вона вчила в школі. З самого початку Віка називала свекруху мамою і зверталася виключно на «ви». Дуже ввічливо і завжди дипломатично. Але «мама» знала – робити Віка буде тільки те, що вважає за потрібне, хоч убийся.
Коли 25 років тому Віка виходила заміж, ні в неї, ні у новоспеченого чоловіка не було свого житла. Жили, де доведеться. І свекруха покликала молодих до себе. Ось тут-то і з’ясувалося, що тільки невістка може бути господинею в домі, що нею НЕ покомандуєш та ще й ці «заморочки» на додачу.
А Віка, хоч і була з самого початку не проти переїзду до батьків чоловіка, сільську романтику не оцінила. Незвичний спосіб життя, запахи, що проривалися з обори, відсутність зручностей в будинку, баня замість звичної ванни, сушка білизни на вулиці і багато іншого майже відразу порушили в ній бажання бігти, куди очі дивляться. Але чоловік був проти – бігти на той момент було нікуди. І Віка змирилася.
Дві владні жінки в одному будинку. З різних сімей, з різних епох, з різних соціальних верств. Кожна дрібниця могла стати приводом для конфлікту. Могла, але так і не стала. Підкоряючись якомусь здоровому інстинкту, без зайвих розмов і з’ясування відносин вони зуміли мирно поділити «сфери впливу» на спільній території.
Віка доглядала за будинком, а свекруха взяла на себе господарство. У справи одна одної вони не втручалися. У будинку з ініціативи Вікі зробили невелике перепланування, все стало зручніше, чоловік провів воду в будинок, в баню, до худоби, чим невимовно потішив батьків, все життя ходили з відрами до колодязя.
Але в селі Віка з чоловіком так і не прижилася. Отримавши в спадок квартиру і, продавши її, побудували будинок в місті. Батьків щороку їздили відвідувати. Коли захворів свекор, Віці було вже за 40, цілком самостійна жінка, великий будинок, невеликий бізнес, чоловік і троє дітей. На сімейній раді вирішили, що батьків треба забирати. І вони знову об’єдналися в одному будинку.
Найбільшу кімнату віддали людям похилого віку, обладнавши її холодильником, невеликою плитою і мікрохвильовою піччю. Кімната була житловою, для готування не пристосованою, спочатку планували жити однією сім’єю, але так захотіла свекруха – щоб було «своє». Незабаром з цієї кімнати по всьому будинку став поширюватися цілий букет запахів, які так ненавиділа Віка – тут були і запахи їжі, і спецій, і різних мазей, якими свекруха щедро мазала себе і свекра.
Кожного разу Віка болісно морщила ніс і тяжко зітхала. Плюс підвищена вологість і зіпсовані бризками з каструль нові шпалери. Свій посуд свекруха мила у ванній. Віка відкривала вікна, провітрювала, бризкала освіжувачі, чистила умивальник від залишків їжі. Але свекрусі не було сказано жодного поганого слова.
Двічі на рік свекри гостювали у дочки. Тоді Віка заходила в їхню кімнату і влаштовувала там генеральне прибирання. Свекруха, звичайно, прибирала сама, як могла, але вік і звички сильно позначалися, а влаштувати прибирання у її присутності було б образливо. А ображати її Віка не хотіла.
У свекра діагностували хворобу Альцгеймера, і він потихеньку згасав, переставши впізнавати близьких, втративши здатність говорити. І свекруха, нудьгуючи, довго розмовляла з Вікою. Вона любила розповідати про минуле, а Віка, яка колись закінчила істфак, із задоволенням слухала.
Минуло кілька років. Не стало свекра. Свекруха сильно постаріла, її часто підводила пам’ять, але з Вікою вони як і раніше ладнають. Дві владні, але мудрі жінки, ніколи не проявляли одна до одної ніяких почуттів, крім поваги. Але іноді і його виявляється більш ніж достатньо.
Ви б теж мовчали, чи все ж проговорили б усі свої претензії для свекрухи?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!