У мене була найкраща подруга дитинства. Та чого була? Досі є, часто бачимося або ж спілкуємося по телефону.
З Вірою я познайомилася ще на 1 курсі університету. Разом жили у гуртожитку, готувалися до екзаменів, прогулювали пари. Та всяке було у нас за часи студентства.
Після 4 курсу я вийшла заміж за Миколу. Віра була дружкою на весілля, потім ще й стала хрещеною мамою для первістка Андрійка.
Однак, з кавалерами їй ніяк не щастило. Мала хіба короткочасні романи, які нічим хорошим не закінчувалося. Навіть на сайтах знайомств реєструвалася, але без пуття.
І якось зійшлися зорі, що вона нарешті зустріла свого кавалера Степана. Досить приємний чоловік, має власний бізнес, гарно виглядає, розумний. Щоразу Віра поверталася з побачення, наче з якогось раю. Годинами розповідала мені про те, який Степан красивий, уважний, турботливий.
Чоловік засипав її дорогими подарунками. Золоті сережки, модний одяг, відпочинок закордоном. Я щиро раділа за Віру, адже вона була щасливою та коханою. І навіть не здивувалася, що він за декілька місяців після знайомства зробив їй швидко пропозицію.
У 2018 році вона народила сина Володю, а у 2021 – донечку Світланку. Чоловік і надалі продовжував доглядати за жінкою, купував продукти. Навіть спеціально найняв хатню робітницю, аби Віра не розривалася між побутом та дітками. Я часто приходила до неї у гості, наші малюки товаришували, гралися разом.
Але щаслива казочка закінчилася декілька місяців тому. Все дуже банально – її Степан знайшов молоду пасію, якусь напарницю по роботі. То він запізнювався додому, то “їхав на конференцію”, вигадував справи, аби побачитися з коханкою.
Потім, напевно, вже не знав, як далі приховувати романтичні походеньки і вигнав Віру:
– Забирайся. Постійно сидиш на моїй шиї, вимагаєш гроші.
– Але я у декреті..
– Не смій прикриватися дітьми! Зізнайся, вийшла заміж спеціально, аби мій бізнес захапати?
Просто посеред ночі, у комендантську годину, він викинув всі її речі геть. Добре, що вона мала гроші на таксі та приїхала до мене. До ранку я не могла заспокоїти подругу, дала їй кінську дозу пігулок заспокійливих.
І от Віра почала все спочатку, як то кажуть – з чистого аркуша. Ми позичили їй гроші на пару місяців, аби вона змогла орендувати квартиру. Знайшла роботу, працює продавцем у магазині косметики. Правда, з садком не пощастило. Я зараз у декретній відпустці, вагітна другою дитиною, тому забираю Володю та Світланку додому.
Я бачу, як Вірі важко. Вона геть втратила віру та опустила руки. Каже, що тільки діти тримають її на цьому світі.
А тиждень тому до неї неочікувано прийшов.. Степан. Купив букет квітів, дороге шампанське, сережки
– Я був не правий, вибач. Тоді у наших стосунках була певна криза…
– Криза? Ти розважався з жінкою в ліжку, поки я виховувала наших дітей.
– Я зараз по-доброму прошу тебе повернутися і дати мені другий шанс. Ти ж розумієш, що не можеш забезпечити дітям гідне майбутнє. Далі будеш з одної орендованої квартири на іншу переїжджати. Інакше через суд будемо це питання вирішувати.
І зараз Вірочка в глухому куті. Степан має багато грошей, для нього не проблема найняти адвокатів та дати “на лапу” судді. Тим паче, вона дійсно на свою крихітну зарплату не зможе купити квартиру чи відвезти на відпочинок. Вона елементарно навіть одяг зараз купує у секонд-хенді.
Що далі робити подрузі? Погоджуватися на умови чоловіка? Чи судитися за опіку?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!