“Він такий ж непутящий, як і його мамка” – кричала дружина до мого сина від першого шлюбу

Ми з дружиною розлучились ще 7 років тому. Не склалось у нас з нею сім’ї. Проте ми мали спільну дитину – Дениса. Колишня, Таня, виїхала за кордоном і знайшла собі там багатого мужичка. Сина вона не забирала, казала, що спершу їй потрібно обжитися, зрозуміти що і куди, а Денису там буде важко. Потім в неї народилась дочка і я зрозумів, що сина вона вже не забере. Таня просто від нього відвикла. 

Весь цей час малий знаходився у моїх батьків. Я їздив до них на вихідні і постійно забирав Дениса на канікули. Словом, без уваги він не залишався. 

Згодом я познайомився з дівчиною,Оленою, сказав, що у мене є син. Вона відреагувала позитивно, навіть намагалась з ним подружитися. Коли ми розписались, то вирішили, що Денис має жити з нами, як у повноцінній сім’ї. Йому на той час уже було 11 років. 

У нас народився ще один синочок. Олена все більше часу і уваги приділяла йому. Я став помічати, що дружина прискіпливо ставиться до Дениса. Буває і на крик зривається. Мені це не подобалось. Але потім я зрозумів чому вона так робить. 

Денис виріс балуваною дитиною. Коли його усі жаліли і леліяли, він ріс і нічому не вчився. І родичі, і бабуся все робила за нього сама і тепер він навіть свого одягу  не може скласти, все в його кімнаті розкидане. Я намагаюся пояснити йому, як треба поводитися, що він уже дорослий хлопчик і повинен сам себе обслуговувати. Що потрібно берегти свої речі, не бруднити їх, бути акуратним, шанобливо ставитись до інших людей. Важко це. Розумію, що упустив багато моментів у вихованні сина.

Пошепки

Дениско дуже любив гратися з братиком, забавляв його постійно. Але після того, як Олена в пориві гніву гаркнула до нього, що “він такий ж непутящий, як і його мамка”, хлопець замкнувся у собі. Навіть зі мною не хотів спілкуватися. Ходив декілька днів надутий, а потім зібрав свої речі у рюкзак і сказав, що хоче поїхати до бабусі.

Я намагався з ним поговорити, але він твердо стояв на своєму. Казав, що у нього там друзі, та й до школи він звик, хоче повернутися.

Тепер я не знаю, як пояснити батькам цю ситуацію. Боюсь, що вони осудять мене, за те що я такий поганий батько, що рідний син хоче втекти від мене?

Як гадаєте, як краще вчинити? Відпускати сина? Чи залишити і чекати поки він звикне?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Поділіться з нами своєю історією – можливо це змінить чиєсь життя. Якщо ви бажаєте поділитися, надсилайте її на [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Viktoria
Adblock
detector