Мені було 10, коли мама народила брата Григорія. Я його завжди любила, цілувала, гладила по маленькій голівці, возила у колясці. Однак, батьків не влаштовували такі обов’язки сестри:
– Йди мамі на кухні допоможи, чого біля іграшок крутишся? Все, награлася!
І я вже вміла у 10 років готувати сирники, котлети, відбивні, варити гречаний супчик, нарізати салати. Навіть не боялася різати гострим ножем чи запалювати конфорку. Мила вікна, витирала пилюку, пилососила, складала речі в прання. Адже що мама, що тато були постійно біля Грішки. Братик забирав всю-всю-всю увагу не тільки батьків, але й бабусі та дідуся.
Часто складалося враження, що от для рідних мене просто не існує. Наче я невидимка, всі крутяться навколо братика. Я намагалася якось привернути увагу батьків, хвалилася, що маю гарні оцінки.
– Ну молодець. А як ти хотіла? Ти повинна добре вчитися, аби ми за тебе не червоніли, – бурмотів тато під носа.
Вони були непробивними. Тому я вирішила після 9 класу кудись переїхати. Вступила до Львова у лісотехнічний коледж, мені дали кімнату в гуртожитку. Мої сусідки виявилися приємними дівчатами, ми разом готувалися до екзаменів, старанно вчилися. А ще я писала однокурсникам якісь семінари, контрольні, тести, курсові. І мені за це платили достатньо, назбирала так на новий телефон та одяг.
Однак, батьків не тішили мої заслуги. Брат тоді взагалі від рук відбився, хуліганив у класах. Він змінив вже декілька шкіл і все одно не поводився нормально. А мама і тато все спускали йому з рук. Казали, що то не Григорій поганий, а клас такий-сякий і вчителі нерозумні. Для них Гріша був святим.
Після 4 курсу я пішла на магістра, але заочно. Тоді знайшла якраз гарну роботу за фахом, переїхала на орендовану квартиру. Батьки мене навіть не привітали, що я захистила червоний диплом. У них з Грішею були свої турботи.
Минали роки, але для батьків я була чужинкою. Ні весілля, ні народження доньки не змінило їх ставлення. Та і, якщо чесно, чоловік у мене виявився тим ще пияком та гульвісою. Всю родину на собі тягнула тільки я. Марійка добре вчилася у школі, приносила хороші оцінки. Мені сама допомагала наводити порядок вдома. Закінчила школу на золоту медаль, от просто мене розпирало від гордості за доньку.
Але декілька місяців тому я дізналася про страшенну хворобу. Лікарі казали, що є ще шанс вилікуватися, адже це тільки 1 стадія. Однак, хімієтерапія, ліки, операція – все коштувало дуже і дуже дорого. У нас не було таких грошей. Я вирішила звернутися за допомогою до батьків, попросити у борг.
– Віро, ти що, здуріла? У нас нема таких грошей. Тим паче, ти знаєш, що ми відкладаємо для Грішки на квартиру. Це трохи не входило у наші плани.
Я аж заплакала, коли почула відмову батьків. Моє життя буквально на волосинці, а вони все одно думають тільки про брата.
Сама хотіла піти в банк та взяти кредит на лікування. Але тоді додому прийшла донечка Марія, поставила на стіл конверт з грішми:
– Господи, Маріє, ти що, банк пограбувала?
– Ні. Це мої заощадження. На новий телефон чи ноутбук я встигну назбирати. Твоє здоров’я важливіше за якісь модні цяцьки.
Марія працює в іноземній ІТ-компанії, тому швидко оплатила мені лікування, операцію, всі курси хімії та ще купила путівку в санаторій.
Після одужання я вигнала чоловіка, написала заяву на розлучення. Мені такий трутень не потрібен. А з батьками взагалі припинила спілкування, от навіть зі святами не вітаю.
Раз вони до мене зателефонували. Але не для того, аби поцікавитися, як справи, як самопочуття. Вони хотіли, аби я дала їм гроші на ремонт у квартирі Гріши.
– Ні.
– Як це ні?
– Ну ось так. Годі з мене, мамо. Ви вкрали моє щасливе дитинство, я росла, наче та сирітка. Ніколи не чула від вас доброго слова. Ви навіть не хотіли мені допомогти з лікуванням!
Єдина людина, яку я щиро люблю та вдячна, що вона просто є на цьому світі – донечка Марія. Щоранку та щоночі молюся Богові, аби послав доні гарну долю. Якби не Марія – то я б давно пропала на цьому світі.
Вам сподобалася сповідь нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!