Вітчим почав проситися до мене жити, але я до такого не готова. Запропонувала будинок престарілих. Почувши таке, дядько Юра тільки заплакав і навідріз відмовився продовжувати розмову

Зараз я опинилася в складній ситуації, у мене з одної сторони – маленька донечка, яка потребує моєї уваги, оскільки виховую її наодинці, розлучена. А з іншої сторони – 84-річний вітчим, якого підкосила хвороба, і він практично вже не може продовжувати проживання наодинці в селі.

Біологічний батько покинув матір, коли мені було 8 років, а братові – 13. Він часто випивав, інколи навіть підіймав руку, тому ми за ним не шкодували. Пройшло два роки і мама одружилася вдруге – зустріла іншого чоловіка і полюбила його всім серцем. Я пам’ятаю нашу першу зустріч – високий незнайомець, з вусами і в широких штанях з товстої тканини. Перший час ми з братом ставилися до нього дуже обережно, навіть вороже, воно і зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Юра був дуже хорошим.

Вони з мамою дійсно кохали один одного, й ми всі почали жити щасливою сім’єю. Вдома вже нарешті запанував спокій і тиша. Дорослі приходили тільки ввечері з роботи і займалися справами по господарству. Дядько Юра любив турпоходи і часто вибирався з братом в ліс, на природу. Він навчив хлопця різних премудростей юного туриста, подарував рюкзак і новенький компас.

Таким чином, дядю Юру полюбили всі. А ось я чомусь не змогла. Можливо, тому що мені були не цікаві походи, або ж я просто не хотіла приймати нового чоловіка матері. Всі бачили моє неприйняття, але мовчали. Через деякий час брата забрали в армію, а потім він поїхав за кордон назавжди. Зараз у мене три племінниці, з якими ми часто спілкуємося через інтернет. Їх тато непогано влаштувався і може собі багато чого дозволити. На відмінну від мене. 

Матір з вітчимом перебралися в село й там завели господарство. Ми з донькою інколи навідувалися до них, сама ж я залишилася проживати в нашій квартирі в обласному центрі. Згодом моєї матері не стало, а дядько Юра просто не може це пережити. Спершу він навіть не вставав з ліжка. Спасибі сусідам: вони купували йому все, що потрібно, хоч і самі розміняли сьомий десяток. І спасибі брату, адже це він пересилав їм гроші.

Нещодавно я була у нього. Що сказати, морок і жах. Будинок вже ледь стоїть, все розвалюється, але всередині – чистота, сусіди допомагають. Дядько Юра й далі лежить, ніби нічого його не болить, але каже, що йому дуже важко. Побачив мене, ледве стримуючи сльози, обняв. А потім почав проситися до мене жити. Але до такого я не готова. Зрозумійте, я не є погана і хочу йому теж якнайкраще, але не готова жертвувати своїм комфортом. У мене в квартирі дочка, я працюю. Крім того, мене ще цікавлять чоловіки, в будинок я їх зрозуміло не вожу, проте витрачати весь вільний час на лежачу людину, хоч і не чужу, не маю ніякого бажання. Ще є брат, який все розуміє і готовий забрати вітчима, але лікарі тому не дозволяють тривалі перельоти.

Ну а тепер найголовніше: ми пропонували будинок престарілих. Почувши таке, дядя Юра тільки заплакав і навідріз відмовився продовжувати розмову. Такий варіант йому не підходить. Поставив ультиматум: або у мене, або ніяк.

Я не знаю, що робити, заплуталася. Як розібратися в цій непростій ситуації?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector