Мама виховувала мене сама, бо батько мій виявився людиною непутящою.
Вони ще геть молодими були, як я на світ з’явилась. Не знали, як мене виховувати, що далі робити… А я ще й хворіла так часто, що можна було в лікарні вже прописуватись. От батечко мій і не витримав такої тяжкої долі – пішов у магазин та й не вернувся.
Важко було мамі зі мною. Роботу постійно доводилось міняти, бо через мої болячки вона працювати нормально не могла. Грошей теж не вистачало ніколи… Словом, не життя, а казка.
Але мама в мене сильна жінка, справилась з усіма випробування. Коли мені виповнилось сім – знайшла собі хорошого чоловіка і живе з ним і досі.
Зірок з неба вони не хватають, звісно. Але ж в купі все одно краще, ніж на самоті з життя справлятися.
Зараз мені вже 25 і недавно я вийшла заміж. Чоловік у мене дуже хороший, перспективний. Та настав і в нашому житті складний період. Грошей навіть на зйомну квартиру не вистачало, тому товклись ми всі разом: я, чоловік, мама і дядько Сашко. Аж з розуму іноді сходили, так було в нас тісно.
А кілька днів тому мені зателефонував якийсь номер. Сказали, що батько мій помер і в спадок лишив чималий будинок під Києвом. Я спочатку подумала, що то мене так на гроші розводять. Та виявилось, що то таки була правда…
Тато мій рідний не зміг собі більше ні жінку знайти, ні дітей завести. Так і прожив один усе життя… Ким він працював – не знаю. Але щоб таку хату відбудувати, треба бути як мінімум депутатом.
З документами усе було в порядку і я готова вже була переїжджати, як тут мама моя прокинулась.
– Ти що, у цього… Чоловіка ще й жити збираєшся?! – влаштувала вона мені справжній скандал.
– А чого б і ні? Мамо, я вагітна, у нас дитина скоро буде. Ти ж сама бачиш, як нам зараз усім важко. А тут така можливість є! Усім же так краще буде.
– Кому усім, га? Ти про мене подумала? Він мене кинув, тебе кинув, життя нам зіпсував. А ти тепер хочеш від нього ці подачки брати? Дізнаюсь, що ти поріг тієї хати переступила – більше додому не пущу!
Оце тобі й на. Я взагалі не розумію, чого це маму так зачепило. Батька вже з нами немає, він пішов у засвіти. Я ж не подарунок від нього приймаю, а спадок. Заведено так у нормальних людей. Хіба ж не краще дитину в нормальні умови народжувати замість подертої квартири з купою народу?
Намагалась я це мамі пояснити, а вона кричить, що я – зрадниця.
Що далі робити – Бог його знає.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви підтримуєте мама в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!