Я з чоловіком і 7-місячним сином живемо на орендованій квартирі. До декрету працювала адміністратором в готелі. Непогано заробляла, та й в чоловіка зарплата хороша. Тому проблем з грошима не було. Коли народився Артемчик, звісно, стало складніше.
Влад майже весь час на роботі, а я вдома з малим. Трохи важкувато, адже всі домашні справи теж на мені. Інколи просто не встигаю поприбирати чи зготувати щось смачненьке, за капризами Артема. Тож в більшості я готую щось простеньке на вечерю.
Одного разу чоловік прийшов з роботи, а на вечерю були макарони з сосисками.
– Це що вечеря така? Я цілий день був на роботі і маю таке їсти?
– А що тобі не подобається? Що встигла, те і приготувала.
Влад їсти не став, а за пів години кудись пішов. Одразу зрозуміло – до мами. Вона живе в 5-ти хвилинах ходьби від нас.
За пару днів історія повторилася. Я приготувала гречку і салат з овочів. Чоловік знову покрутив носом і десь пішов. Вечеряла сама, мене все влаштовує. Коли Влад повернувся, спробувала поговорити з ним.
– Ти знову до мами ходив?
– Так, а що? Там хоч нормально готують. Запечена курочка була.
– А я значить готую не нормально?!
– Я чоловік – я м’яса хочу!
– То купи – я приготую!
– А де ті гроші, що я давав тобі?
Я ледь стримала себе, щоб не поскандалити. Невже він думає, що тієї тисячі гривень, що він дав, має вистачити на тиждень. Я купила підгузники і суміш для сина. А на решту картоплі, трохи овочів і дві упаковки круп. Чи може на 860 гривень допомоги я маю годувати його м’ясом?
Раз йому є де їсти, я вирішила зовсім не готувати йому. Так тривало 3 дні. Вечеряв він у мами, а сніданок і обід, очевидно, заміняв кавою з булочками з магазину. На четвертий день до мене прийшла свекруха.
– Що це у вас відбувається? Чому мій син ходить голодний?
– Бо, певне, він знахабнів у край. Такий великий виріс, а думає, що продукти в холодильнику самі собою з’являються.
Я не збиралася стримувати свої емоції. Хоч Світлані Пилипівні це явно не подобалося.
– Так він же дає тобі гроші.
– А ви запитайте у нього скільки він дає. І заодно розкажіть, що скільки коштує.
Свекрусі було ніяково. Вона, очевидно, зрозуміла в чому проблема.
– Ви, напевне, раніше такого не помічали? У Влада не було потреби ходити їсти до вас?
– Я з ним поговорю. Давай краще я з Артемчиком піду погуляю.
У мене зі Світланою Пилипівною завжди були гарні відносини. Тож наші сварки – це рідкість. Очевидно, вона поговорила з Владом. Бо наступного разу, коли він отримав зарплатню, дав на продукти набагато більше.
Та й свекруха почала частіше з гостинцями приходити: то малому фрукти принесе, то м’яса чи риби купить. Поки що це зовсім не зайве. Думаю, як вийду на роботу, все стане як раніше і їй не доведеться нам допомагати.