Зараз я вже успішна заміжня жінка, виховую двох дітей, але от дитинство в мене викликає сумні спогади. Мама одружилася з батьком через те, що була вагітна мною. Через декілька років вона народила ще одну доньку – Таню, яка, на відмінну від мене, була довгоочікуваною та бажаною.
От до Тані батьки ставилися тепло, дарували їй усю свою любов, а я в цей час почувалася самотньою та нікому не потрібною. Чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, що батьки люблять Таню, а на мене їм просто байдуже. Весь свій вільний час вони проводили з сестрою – водили її на секції, робили разом уроки…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вже в дорослому віці всі родичі захоплювалися лише Танею – вона дуже красива дівчина, закінчила школу на золоту медаль, вступила в престижний університет. Батьки купляли їм стильні речі, а мені давали кошти в тому випадку, якщо не витрачали все на Таню.
Переїхала я від батьків в двадцять років в інше місто, адже така несправедливість лише дратувала. Орендувала квартиру й пішла на роботу. Матір телефонувала мені раз в тиждень, щоб переконатися чи все добре, а потім розповідала про свою кохану Таню. На цьому я переважно припиняла нашу розмову. Згодом я познайомилася з чоловіком й ми одружилися.
На той період я вже практично не спілкувалася з батьками, вони ображалися на мене через те, що я не хотіла слухати постійні вихваляння успіхів сестри. Пройшло декілька років, я вже сама виховую двох синів. Бабуся привітала мене з народженням сина, запрошувала я їх на день народження онуків, але родина так і не з’явилася.
Зараз з чоловіком наші справи пішли в гору, діти ходять в садок, а ми разом займаємося власним бізнесом. Придбали простору квартиру, а стару здаємо в оренду. І чоловік, і я маємо власні автівки, на море їдемо за кордон – і коли про це дізналася матір, то одразу з’явилася в моєму житті.
Як виявилося, батько занедужав і йому потрібні були кошти. Звичайно, я стала допомагати з лікуванням. Сестра Таня заміж так і не вийшла – не знайшла достойного чоловіка. Коли я приїхала в черговий раз в село, то мама стала мене дорікати в тому, що я недостатньо їм допомагаю. А я сказала, що Таня теж їхня дочка і вона повинна доглядати батьків нарівні зі мною.
Матір тоді мене просто облаяла, що мене дуже образило. Я не розумію, чому повинна їх всіх тягнути, ще й Тані допомагати, адже вона, бідненька, не може знайти хорошу роботу, а за декілька тисяч працювати не піде. Я з двадцяти років забезпечувала себе сама, мені батьки не дали ні житла, ні хорошої освіти, на все змушена заробляти сама. Всі ці роки їм було байдуже, де я, з ким я, навіть онуків не хотіли бачили. В мене дуже багато образ на сім’ю і вважаю, що вони повинні попросити в мене вибачення.
Я більше в село не поїду, лікування батька взяла на себе, самостійно купляю препарати, оплачую процедури, а от на свої розваги нехай Таня заробляє сама. Я ж навіть не впевнена, куди вони дівали ті гроші, що я раніше передавала, не думаю, що нова норкова шуба в сестри з’явилася з маминою зарплати.
Чи варто головній героїні пробачити сім’ю?
Не треба, сину, до нас більше приїжджати
Прокинулася вночі, почула голоси на кухні. Дивлюся, а там чоловік з моєю подругою. Стою біля дверей, дивлюся у щілину, а вони так захопилися одне одним, що навіть мене не помічають
“Ти не любиш мене! Просто народи мені сина!”, – на повторі слова Івана з того жахливого дня
– Ти маєш викупити мою половину за 20 тисяч доларів. Інакше я продам будинок чужим людям! – брат вразив мене пропозицією
– Ти що рідну сестру в чужій країні покинеш? – Марія приїхала до нас в Німеччину і намагається зіпсувати моє життя
Сьoгoдні, нapeшті, зaкінчилися мoї п’ятнaдцять poків життя з тoбoю… І скажу тобі, любий чоловіче, то було гірше, ніж мотати термін…
Приїхав на виписку, а дружини немає, вона покинула двійню і втекла. А через роки пролунав дзвінок у двері. Це трапилося ще 30 років тому. Здається, що життя налагодилося, але в один момент з’явилася вона…
Я ледве виділила з пенсії 3000 гривень. Все ж онукові 10 років. Та щойно прийшла до невістки – вирішила забрати гроші
Думаєте, в Італії так добре – прочитайте мою історію. Я тут вже 22 роки, за цей час такого надивилася – ворогу не побажаєш
