Щоразу, коли виходжу з хати, у серце вриваються спогади: теплі і холодні водночас. Теплі, бо пригадую своїх дітей і холодні, бо вони тепер забули про мене. Діти виросли, захотіли жити в місті, бо в селі ніяких перспектив. Та я не стала їх тримати. Вони там одружилися, завели дітей. Чоловік через якийсь час сильно занедужав. Довго терпів і мучився, я доглядала його, турбувалась. Та нещодавно він помер.
Діти обіцяли навідувати мене. Але приїжджають вкрай рідко. Внуків не можуть привезти на чисте повітря! Та і господарства як такого вже давно нема, як і сил його доглядати.
Турбує лише те, що скоро буде нічим палити. Я гріюся піччю, а запаси дров скоро закінчаться. Газ ми теж провели, але ж на одну пенсію нереально заплатити послуги. Дорого. Комуналка росте. Скоро за неї цілу пенсію запросять! А за що ж мені купити хліба? Щодня вимикають світло. Поки на пару годин. А в зимі, що буде? В цілковитому холоді і темряві? Від перебоїв електрики перегоріли всі пристрої. Я вже не жаліюсь на те, що телевізор почав барахлити. Бо більше турбує холодильник, який зламається з дня на день.
У хаті приписані сини й внуки, щоб їм в місті менша платіжка приходила. Проте, що мають великі квартири з новими ремонтами, круті машини, телефони найновіші, а платіжку оплатити не можуть!
Нещодавно подзвонила своєму сину Сергію. Він жаліється, що зайнятий. Навіть нема коли поговорити з рідною мамою!
– Синку, а коли ж ти приїдеш? Може, забереш мене на зиму до себе? – несміливо попросилась я.
Син щось коротко відповів і зв’язок несподівано обірвався. Мабуть, зі світлом перебої. Хоча – навряд чи…
Навіть моїй сусідці субсидія вийшла! А я з чим лишаюся? Буду мерзнути цілу зиму? Дітям я неодноразово натякала, щоб помогли мені з грошима. Але вони вдають, що нічого не розуміють. Постійно чую, як їм ні на що грошей не вистачає. А я ж їм гостинці передаю з городу.
– Я ж прописала всіх у своїй квартирі, а ви навіть відвідати мене не хочете? – скаржусь синові Мирославу по телефону.
– Мені телефонують з роботи, – холодно виправдовується він, – наберемось пізніше.
– Я ж чую, що ти брешеш – нема ніякого важливого дзвінка. Просто соромно перед мамою, бо нічого сказати? Я ж прошу допомогти бодай грошима на ліки…
– Мамо, не драматизуй, грошей в мене нема.
І так щоразу. Ніколи не думала, що зустріну старість наодинці, а також не сподівалася байдужості від рідних дітей. Хіба я була поганою матір’ю? Так ж не можна з рідними! Ні краплі поваги й турботи від них!
Не знати, яка буде зима, бо світло вимикатимуть довго. Чи ж не доведеться вмирати в холодній темній хаті на самоті?
На подвір’ї росте одиноке дерево – береза. Певно, його доведеться зрубати, щоб хату обігріти. Шкода дерева. Та, схоже, що дерева стали теплішими від людей.
Порадьте, як мені достукатися до синів? Які слова підібрати, щоб вони допомогли?