Вночі я пробралася в відділення, де спали новонароджені. Ніхто не помітив, як я взяла хлопчика, закутала в ковдрочку і вибігла з пoлoгового будинку

Ще десять років тому я жила в прекрасному шлюбі з ідеальним чоловіком. Він був готовий заради мене на все. Буквально носив на руках та кожні вихідні дарував квіти.

Ми були дуже щасливі вдвох, але з часом зрозуміли, що вдома не вистачає дитячого сміху. Однак нам не виходило. Так ми прожили 10 років в шлюбі, якому не вистачало найголовнішого: дитини. Весь цей час чоловік мені розповідав, як він мріє про сина. А мене це дуже засмучувало…

Ми проходили лікування в дорогих  клініках, їздили по святих місцях, але все намарно. 

Однак життя зіграло з нами у злу гру. Влітку ми повернулися з відпустки, де провели чудово час. Чоловік відчував дискомфорт, а згодом у нього не пропадав хворобливий стан. В лікарні йому поставили страшний діагноз – рак легень. Прожити йому залишилося не більше ніж рік. 

В цей час горя та розпачу я дізнаюся, що вагітна. Мені було дуже боляче усвідомлювати, що  чоловік може не встигнути навіть обійняти та поцілувати дитину, про яку мріяв все життя. Я розповіла чоловікові про свій стан, а на його обличчю покотилася сльоза. Він був щасливий, але розпач розривав його душу. 

На 7 місяці у мене почалася кровотеча, тому мене поклали в лікарню. В чоловіка на фоні стресу також розпочався напад. Так ми і лежали двоє в лікарні, я в пологовому, а він – в онкології. 

На жаль, через постійні стреси та переживання, я втратила дитину. Чоловік вже прощався з життям, але я йому обіцяла, що він ще встигне познайомитися з дитиною.

У цей момент я думала навіть не про своє горе, не про втрату сина, а про те, що я не можу не виконати мрію свого чоловіка, тим більше я розуміла, що він зараз живе ще тільки тому, що чекає зустрічі з сином.

Пошепки

Я відважилася на неймовірне: вночі прокралася до відділення, де лежали новонароджені та взяла маленького хлопчика. Ретельно закутала в ковдру та вибігла з приміщення.

 Мій чоловік лежав під кpaпельницями, але його очі були відкриті. Він побачив, як я вбігла до нього з дитиною і почав посміхатися.

— Дай мені його! Будь ласка! Я не можу помepти, не побачивши нашого з тобою сина — прошепотів мені коханий.

Я простягнула до нього дитину, а він подивився на нього, усміхнувся та закрив очі… назавжди.

Після цього я повернула дитину назад так, що ніхто навіть не здогадався про мою витівку.

А зараз я залишилася сама…Я виконала останню волю чоловіка, а все інше — час залікує.

Що ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector