Ще десять років тому я жила в прекрасному шлюбі з ідеальним чоловіком. Він був готовий заради мене на все. Буквально носив на руках та кожні вихідні дарував квіти.
Ми були дуже щасливі вдвох, але з часом зрозуміли, що вдома не вистачає дитячого сміху. Однак нам не виходило. Так ми прожили 10 років в шлюбі, якому не вистачало найголовнішого: дитини. Весь цей час чоловік мені розповідав, як він мріє про сина. А мене це дуже засмучувало…
Ми проходили лікування в дорогих клініках, їздили по святих місцях, але все намарно.
Однак життя зіграло з нами у злу гру. Влітку ми повернулися з відпустки, де провели чудово час. Чоловік відчував дискомфорт, а згодом у нього не пропадав хворобливий стан. В лікарні йому поставили страшний діагноз – рак легень. Прожити йому залишилося не більше ніж рік.
В цей час горя та розпачу я дізнаюся, що вагітна. Мені було дуже боляче усвідомлювати, що чоловік може не встигнути навіть обійняти та поцілувати дитину, про яку мріяв все життя. Я розповіла чоловікові про свій стан, а на його обличчю покотилася сльоза. Він був щасливий, але розпач розривав його душу.
На 7 місяці у мене почалася кровотеча, тому мене поклали в лікарню. В чоловіка на фоні стресу також розпочався напад. Так ми і лежали двоє в лікарні, я в пологовому, а він – в онкології.
На жаль, через постійні стреси та переживання, я втратила дитину. Чоловік вже прощався з життям, але я йому обіцяла, що він ще встигне познайомитися з дитиною.
У цей момент я думала навіть не про своє горе, не про втрату сина, а про те, що я не можу не виконати мрію свого чоловіка, тим більше я розуміла, що він зараз живе ще тільки тому, що чекає зустрічі з сином.
Я відважилася на неймовірне: вночі прокралася до відділення, де лежали новонароджені та взяла маленького хлопчика. Ретельно закутала в ковдру та вибігла з приміщення.
Мій чоловік лежав під кpaпельницями, але його очі були відкриті. Він побачив, як я вбігла до нього з дитиною і почав посміхатися.
— Дай мені його! Будь ласка! Я не можу помepти, не побачивши нашого з тобою сина — прошепотів мені коханий.
Я простягнула до нього дитину, а він подивився на нього, усміхнувся та закрив очі… назавжди.
Після цього я повернула дитину назад так, що ніхто навіть не здогадався про мою витівку.
А зараз я залишилася сама…Я виконала останню волю чоловіка, а все інше — час залікує.
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!