Вікторія Поліщук – ось про кого ми розповімо сьогодні з уст її матері Наталії. Це не просто дівчина з Вінниці, а справжня героїня.
Замість ляльок Барбі у неї були іграшкові автомати. Так тягнуло її до цієї справи ще з малечку, хоча у родині нікого з військових не було.
Коли ми йшли, дівчатка купували ляльки, я їй казала: «Віко, купляй собі якусь ляльку». Вона завжди брала пістолета або автомата. Для себе вибере і все. Ляльку вона ніколи не хотіла, не брала навіть. Машинками, пістолетами, автоматами гралася, – згадує мама Наталія.
У школі Вікторія Поліщук навчалася на відмінно, а улюбленим предметом, як ви вже здогадалися, було Захист Вітчизни. Бувало, що на екзамені зі стрільбища вона обганяла всіх хлопців з класу.
А ще відвідувала гурток “Меридіан” – там займалася пішохідним туризмом. Однак, душею все одно тяглася до військової справи, хоча спершу хотіла стати ІТ-спеціалістом.
Вона документи завезла вже, але казала: «Я хоч і вступила, все одно хочу йти в Житомир в десантно-штурмові війська». Вона вступила в Хмельницький, потім перевелася на вільне відвідування. Очно не вчилася, тому що щойно вступила, зразу пішла на службу. Каже: «Я буду на вільному відвідуванні, буду і служити, і буду далі освіту здобувати». Бо вона не хотіла йти у військовий ВНЗ, казала, що тоді просто буде вчитися, а не буде бачити нічого зсередини, як воно є насправді. Хотіла служити, пройти курс солдата.
А ще Віка стала справжнім героєм для свого молодшого брата, якому нещодавно виповнилося 14 років. Всю рідню переповнювала гордість, що Вікторія таке змогла. Що вона сильна така, відважна. А ще дівчина брала участь у параді до Дня Незалежності – гордо маршувала зі своїми побратимами на Хрещатику.
Тата немає, то Віка у нього була завжди за приклад, тому що вона дуже відповідальна. Сама собі ставила мету і йшла до неї, як би їй не було важко, вона старалася. Часто дівчина казала: “Я відчуваю, що це моє. Це моє покликання. Я себе знайшла і нічого іншого не хочу”
Вікторія мріяла стати десантником – так вона любила небо. На щастя, її мрія стала реальною і цієї осені була б третя річниця, як дівчина служить у десантно-штурмових військах.
Але, на жаль, її життя обірвалося на війні. 21 березня Віка потрапила під ворожий артилерійський обстріл. Село, де перебувала дівчина із побратимами, рашисти бомбардували і з повітря, і обстріляли з «градів». Гатили з території Білорусі.
“Мамо, в мене все добре”, коли вона дзвонила, як війна вже почалася, коли мала змогу вийти на зв’язок, як вони багато означали! Вона ніколи не сказала, що їм важко, вона завжди казала: “Мамо, в мене все добре” – згадує останню розмову з донькою.
Віримо у перемогу! Слава Україні!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!