– Вони заради грошей! Ще й на квартиру розраховують! – Мій тато втратив на війні ногу. Ми хотіли допогти, а отримали таку “вдячність”

Мій тато за спеціальністю військовий. Щоправда, він давно вже на пенсії був. А у 2014 році вирішив повернутись на службу. Це було його рішення, на яке ми не могли вплинути.

Та поранення він дістав вже у 2022 році. Йому тоді 59 років було. Лікарям довелося ампутувати його ногу. Пів року перебував на реабілітації. Також отримав контузію і безліч інших травм. 

З мамою батько давно розлучений. Вона виїхала в Італію ще 20 років тому і повертатись заради нього не збиралась. Та й, як на мене, не мусила. Чесно кажучи, життя з ним було далеко не солодким. Прикрий має характер.

Та я покинути тата в біді не міг. Запропонував дружині:

 – Поживімо в батька, хоча б кілька років. Йому потрібна допомога!

 – Звичайно! Також про це думала!

Ми переїхали. Квартира в тата велика. І це добре, адже в нас донька маленька. Все організувавши, ми забрали тата з лікарні. Дружині довелося з роботи звільнитися, аби йому допомагати. Вона терпіла всі вибрики, готувала його улюблені страви, прибирала і ще й за дитиною дивилась.

Та нещодавно провідати тата приїхала його сестра з Чехії. І тоді саме прийшов з роботи. І побачив, як дружина тихенько плаче в нашій кімнаті:

 – Що сталося? Хто тебе образив?

Пошепки

 – А ти ходи й послухай, що він твоїй тітці розповідає.

Я тихенько підійшов до татової кімнати й вже за дверима почув розмову:

 – Що ти думаєш, вони заради грошей переїхали. Ще й квартиру мою хочуть. Але дзуськи! Не дочекаються. Я маю на старості їхні порядки терпіти, невістка так готує, що блювати хочеться, а онучка зовсім неслухняна. 

Я не витримав і увійшов.

 – Привіт! Я якраз хотів повідомити. Бачу, тобі вже краще. Мабуть, час нам переїжджати та й дружина на роботу охоче повернеться.

 – А хто зі мною сидітиме?

 – Ну, ти ж багатій! Заплатиш доглядальниці. Або он – сестру свою попроси залишитися.

Дружині я сказав збиратися. Хоча вона й сумнівалась, переживала через старого. Та я такого ставлення не терпітиму. Розумію, що татові важко, але нам теж не легко. Має бути хоча б вдячність.

А ви як би на моєму місці зробили?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Adblock
detector