Вперше з дня весілля я поїхала в гості до своєї свекрухи. Це був перший і останній раз, коли я туди завітала.
Вікторія Семенівна, моя свекруха, зараз на пенсії і живе сама. Оскільки ми мешкаємо з моїми батьками, а сина вона не бачила цілий рік, то запросила нас у гості на два тижні.
Спершу вона мені здалася привітною (до весілля ми знайомі добре не були), гарно нас зустріла, посадила за стіл.
Коли ми вже чекали частування, тоді лише Вікторія Семенівна почала готувати. Не було жодної страви, щоб ми поїли з дороги, хоча вона сама нас запросила й знала про наш приїзд.
– Доню, допоможи-но мені на стіл накрити – каже до мене свекруха.
Я втомлена з дороги стала до роботи. Почистила й зварила картоплі, посмажила котлет, зробила салат. Свекруха в цей час порізала торт, який ми привезли та поставила чайник.
Ми сіли за стіл. Всі смачно й з апетитом поїли. Після цього Вікторія Семенівна відправилась в магазин по гостинці онуці (ми приїхали з нашою дворічною донькою Вірою), а я помила посуд.
Потім свекруха виділила нам кімнату. Я порозкладала речі, після чого хотіла відпочити з дороги, але у Вікторії Семенівни були інші плани.
– Хочу з тобою поговорити, доню – почала свекруха. – Ти, мабуть, не маєш часу вдома готувати, що мій син так схуд.
Я була шокована. Ми з чоловіком добре живемо, не сваримось. Він і я, хоч в декреті, але теж працюю. До чого це питання? При тому, що я приготувала все частування, будучи в гостях у свекрухи.
– Чому ви так вирішили? – питаю. Я смачно готую і Діма не жаліється.
– Ну, бо я бачу. Ти й картоплю почистити не можеш. Цілими кусками зрізаєш шкірку. Та не хвилюйся, я тебе за ці два тижні всього навчу.
Вікторія Семенівна пішла з кімнати, а я не уявляю як маю тут прожити ще стільки часу.
Як варто зробити? Поїхати геть чи залишитись?
Вибачте. Даних поки немає.